– Нехай забирають, я тільки подякую. Зате в туалет до мене ніхто ломитися не буде

Я прийшла в кафе, сіла за віддалений столик і стала чекати подругу. З моменту нашої останньої зустрічі пройшло 2 місяці і це було на її весіллі. Пишних святкувань Іра не хотіла, вони скромно розписались і посиділи в кафе з найближчими друзями. Жити разом вони почали тільки після весілля.

Весь цей час я на роботі працювала за двох, співробітниця травмувала руку і була на лікарняному поки я виконувала свою та її роботу. Нарешті вона одужала, а в мене з’явився час зустрітися з Ірою.

Вона прийшла через 5 хвилин. Ми зробили замовлення і почали спілкуватись. Говорили про роботу, а потім розмова плавно зайшла за чоловіків.

– Чому ти така зла?- спитала я подругу.

– Він постійно поруч! Постійно. Я на кухні, вечеря готую – сидить на табуреті й на мене дивиться. Я в санвузол – йому там терміново щось треба, я в ванній – «мийся, мийся, мила, я помилуюся». Ніде неможливо сховатися. Сил моїх більше немає. – ледь не плаче Іра. – І плювати йому, чим я там зайнята: себе в порядок привожу, чи прибираю. Стоїть над душею, як укопаний.

– А закривати двері! В чому проблема? – спитала я.

– На що закриватися? Немає у нас ні замка, ні шпінгалетів. Не ванна з ватерклозет, а прохідний двір. Перший час мене це розчулювало – нудьгує, і п’яти хвилин без мене не може. А зараз … слів немає, одні емоції.

– Ір, а ти поговорити з Васею не пробувала? Пояснити, що тобі не подобається його поведінка. Особистий простір потрібно кожній людині.

– Пробувала. – зітхає Іра. – Васі дружина перша майже зрадила. На сайтах знайомств постійно зависала. До зустрічей справа не дійшла, просто розмови. Вася дізнався. Спочатку думав, що у неї проблеми, раз вона так довго всі справи свої робить. У двері стукав, що в ванну, що в ватерклозет. Вона – скоро вийду. А виявилося – проблеми не зі здоров’ям, а з совістю. Не пробачив, на розлучення подав, хоча вона Васю ще і винуватим виставила – мовляв, уваги мало приділяв. А він і квіти дарував, і в ресторани водив.

– Тоді з ним все зрозуміло – обпікся на молоці, дмухає на воду. Не знаю навіть, чим тобі допомогти.

– Я і телефон з собою не беру. І паролів немає ні на ноутбуці, ні на планшеті. У нас навіть аккаунт в гуглі один, він на своїх пристроях мою історію запитів бачить. Мало йому. Як одержимий, чесне слово. Ось я з тобою пішла зустрітися – все нормально. Хоча, якщо міркувати логічно, я могла попрямувати в будь-яке місце. А вдома – проходу не дає. Розлучитися хочу, сил моїх немає так більше жити. Найстрашніше – він мені не довіряє. Не розуміє, що я – не його колишня дружина. Хоча я скоро такою теж стану. За статусом. Бракує мені особистого простору, дуже не вистачає.

– Спробуй знайти плюси. Скільки жінок скаржаться, що чоловік уваги не приділяє – ти пошукай в інтернеті, тонна таких тем на форумах. Їм би твої проблеми. Простору їй особистого бракує. Вигадала теж!

– Це мені б їх проблеми. – з ноткою заздрості в голосі сказала Ірина. – Я вже додому намагаюся довше добиратися. Виходжу не на своїй зупинці, а за одну. Вийду, навушники в вуха, музику включу. Іду і насолоджуюся самотністю. Хвилин на 15 стала затримуватися. Пояснила Васі – чому саме я так роблю. З нього як з гуся вода. Головне – вдома постійно поруч бути.

– Може, до психолога його?  Васька у тебе хороший – не п’є, не курить, працьовитий, все в дім, щедрий – що важливо. Ти, Ір, вибач. Але, по-моєму, ти просто зажралась і не знаєш до чого причепитися.

– Знаєш, з боку може так і здається. А ти сама так спробуй поживи. У будні – ще нічого. А у вихідні? Ні хвилини спокою. Ніде. Поїду я додому, напевно. Речі зберу і назад у свою квартиру повернусь.

Іра встала з-за столу і поклала на нього кілька купюр.

– Ти подумай добре. Дивись, заберуть мужика. – з іронією сказала я.

– Нехай забирають, я тільки подякую. Зате в туалет до мене ніхто ломитися не буде. – посміхнулася Іра. – Любов – любов’ю, але природні потреби організму я хочу справляти на самоті. Особистий простір – та річ, якої мені катастрофічно не вистачає.

Я теж поставила гроші на столик і вийшла з кафе. Не знаю, скільки часу я б змогла таке терпіти.