Вася з Іваном дружили все своє свідоме життя. Вони були в одній групі в дитячому садку, жили на одному подвір’ї, сиділи за однією партою, хуліганили теж разом. Після школи вони вступили в один інститут, обидва на одному курсі, в одній групі. Тут продовжили абияк вчитися і жити далеко від батьків.

Все йшло добре, а потім Вася закохався в дівчину з паралельної групи. Іван був дуже радий за нього, але з часом його радість стихла. Любов вона така, знаєте. Вася став частіше гуляти з дівчиною, а про друга майже забув. Точніше у нього просто не вистачало часу.

Одного разу Вася запропонував Івану піти погуляти втрьох. Той спочатку зрадів, а потім засмутився, адже Вася  весь час проводив з нею, а він просто ходив хвостом. Ці двоє явно створені одне для одного, а Іван був сам.

Ось тоді він і почав приколюватися над ними і реготати ні з того ні з сього. Ірі, подрузі Василя, це не подобалося. А кому б сподобалося, якби жартували тільки над ним.

– Ваня, може вже досить. За що ти так зі мною? – розпочала діалог Іра, коли Вася ненадовго відлучився.

– Я не навмисне. Так виходить.

– Чому?

Він задумався. Якщо прислухатися, то можна було б почути як крутяться шестерні в його голові.

– Ти забрала в мене друга і мені це не подобається.

– Зрозумій, ми любимо один одного.

– Ну і що, – як вередлива дитина заперечив Іван.

– Я не хочу бути між вами. Ти завжди будеш його другом і моїм, сподіваюся, теж, – вона посміхнулася.

Іван посміхнувся у відповідь. Здавалося б, питання вирішене, але чогось безумовно не вистачало. На секунду Іра задумалася, а після запропонувала:

– Давай познайомлю тебе з подругою. Вона мила й гарненька.

– Як ти?

– Не знаю. Побачиш, – відповіла Іра.

Їй було приємно почути таке від того, хто  мало не став ворогом.

Іра не збрехала і познайомила з подругою. Та дуже сподобалася Івану і це взаємно. Довгий час вони парами ходили на гулянки, а через пару років в один день зіграли два весілля. Так що не всі після весілля перестають спілкуватися з друзями – деякі продовжують дружити сім’ями.