Не відмовляйся від неї, адже за все в житті доводиться розплачуватись!

Віка була єдиною дитиною в сім’ї, а тому на неї батьки покладали на неї великі надії. Закінчивши школу з золотою медаллю, дівчина вступила до університету вчитися на бухгалтера.

З Іваном вони познайомилися в парку, коли з однокурсницею ходили кататися на каруселях.

– Власницю такої красивої посмішки варто пригостити морозивом. – почула вона позаду і повернувшись, побачила того самого красивого хлопця, на якого вже довгий час кидала свій боязкий, закоханий погляд.

Зустрічалися вони цілий рік. Здавалися найщасливішою парою на світі. Однокурсники мовчки заздрили. Новину про вагітність Іван сприйняв категорично.

– Запишись на аборт, гроші я дам!

Віка не говорила нічого батькам поки можна було приховувати. А коли стало помітно, батьки відправили її до тітки в сусіднє місто. Народжувати в серпні, тому з навчанням затримки не буде. А дитини вирішили залишити в пологовому будинку …

Віка лежала на ліжку в палаті, сховавши обличчя в подушку. З коридору доносився плач новонароджених дітей. У палату увійшла санітарка, все її називали баба Зіна, з маленьким згортком на руках.

– Пора годувати дитину! Не відмовляйся від неї, адже за все в житті доводиться розплачуватися! Подивися яке янголятко, всі кричать, а вона спокійно чекає матусю. Ну кинув і що? Сама виростиш. Не відмовлятися ж від своєї дівчинки?

Віка навіть не поворухнулася. Завтра вона поїде додому і забуде про те, що зараз відбувається. Ніхто ні про що не дізнається, ніколи…

Пройшов ще один рік навчання. Ніхто нічого не знав. Іван вже рік як перевівся в інше місто, з того самого дня вони не бачилися. Віка не хотіла згадувати ні про нього, ні про те, що з ним пов’язувало.

Незабаром дівчина вийшла заміж за однокурсника, який бігав за нею з першого курсу. Народила сина Дениса. Ростили і виховували його разом з чоловіком у любові та злагоді. Денис вступив до університету на бюджет, навчався сам, та ще й однокурсникам роботи писати допомагав.

З  першого курсу хлопець був закоханий в одногрупницю Каріну, з якою завжди радився з вибору тематики для робіт. На четвертому курсі вони зрозуміли, що між ними є почуття і стали зустрічатися.

Вечір п’ятниці, Віка приготувала обід і як зазвичай чекала сина з навчання.

– Мамусю привіт, – Денис поцілував маму в щоку. – Познайомся, це Каріна, моя дівчина.

У Віки запаморочилося в голові, дівчина нагадала їй Івана. Такий же погляд, ті ж риси обличчя …

– Мамусю, Каріна росла в прийомній сім’ї. Мати відмовилася від неї в пологовому будинку. Може це й на краще, адже нормальна жінка  такого не зробить. Її прийомні батьки взагалі класні, готові на все заради неї, мені вони сподобалися і я їм теж!

Віка не розуміла, що відбувається, в голові спливли слова тієї самої санітарки баби Зіни: “Не відмовляйся від неї, адже  за все в житті доводиться розплачуватись! …”

Як зізнатися у всьому? Віка розуміла, що її ніхто не пробачить…