Не варто довіряти першому враженню

Ми з чоловіком познайомилися в компанії спільних друзів. Ми відпочивали за містом на дачі в одного зі спільних друзів. Я тоді вчилась на третьому курсі, а він на четвертому.

Того вечора ніякої симпатії між нами не виникло. Я здалася йому занадто зарозумілою, а він мені – занадто нудним. Ми гарно відпочили, практично не спілкувавшись між собою. На цьому, як то кажуть, і розійшлися. Але через пару місяців він мені подзвонив:

– Аня, привіт, це Віктор. Ми познайомилися на дачі у Стаса, пам’ятаєш?

– Так, щось пригадую, – відповіла я,  намагаючись згадати, що ж це за Віктор такий.

– А ми можемо з тобою зустрітися? Просто у Стася День Народження скоро, ми тут йому подаруночок готуємо. Ти з нами?

– Звісно! Я за любий кіпіш, крім голодування! – радісно відповіла я.

Я була дівчиною активною-креативною. Дуже любила незвичайні подарунки та сюрпризи. Зі Стасом ми дружили вже багато років. Загалом, пропустити такого я просто не могла.

Ми зустрілися в кафе, недалеко від нашого інституту. Коли я прийшла, Віктор вже був там. Разом з ним сиділи хлопці, які в той раз теж були на дачі. Як виявилося, перше враження дійсно оманливе. Віктор виявився хлопцем дуже активним, він просто закидав нас цікавими ідеями! Причому, одна незвичніше іншої.

Просидівши так до самого вечора, ми так і не змогли прийти до остаточного рішення, і, тому, домовилися зустрітися наступного дня. Я вже зібралася йти, як почула:

– Аня, ти не могла б трохи затриматися? – спитав Віктор.

Під дружній вигук наших спільних знайомих «Ууу, а чи не побаченням тут пахне?» я повернулася за столик.

– Ти знаєш, коли ми з тобою зустрілися вперше, мені здавалося, що ти така «краля». Дивилася на всіх зверхньо, ​​і ця твоя іронія …

– А ти мені здався жахливо нудним! – сміючись, відповіла я.

– Але ж насправді це не так? – спитав Віктор.

– Звичайно, ні! З тобою дуже весело!

– А в тебе немає ні краплі зарозумілості, – сказав він, і несподівано почервонів.

– Може  ми з тобою вип’ємо по чашечці кави?

– Із великим задоволенням.

Ось так я і дізналася, що не можна судити про людину по першому враженню. Ми одружені вже 7 років. Мій чоловік не перестає мене дивувати, таких креативних подарунків, як він, робити точно ніхто не вміє!