– Не треба мені було такого спілкування! Мені батько потрібен був, який жив з нами. Щаслива мама, повна сім’я. Він все зруйнував заради своєї примхи…

До нас на роботу влаштувалась нова співробітниця, з якою мені було потрібно ділити кабінет. Нас познайомили, вона здалась мені дуже милою, але пригніченою. На обід я запропонувала піти кудись разом і вона погодилась.

Насті 25, вона живе з мамою та молодшою сестрою.

– Мама –  найближча мені людина! – сказала Настя, – всім, що у нас з сестрою є, ми зобов’язані нашої матусі!

–  А батько?

–  Батько? Живий-здоровий, ще не старий і відчуває себе чудово … я так думаю. Ми з ним багато років не спілкуємося. Бачити його не хочу і нічого знати про нього – теж! .. Він зрадник!

– А що сталося?

– А що з мужиками трапляється ближче до сорока років?  У нашому дитинстві ще зустрів іншу жінку, на десять років молодшу за маму  і пішов до неї. Мені тоді було п’ятнадцять, сестрі десять. У нас була просто ідеальна сім’я! Тато з нами займався постійно, всьому вчив. Коли хворіли, біля ліжку сидів. Балував … У день зарплати вів нас з сестрою в магазин і – вибирайте, мовляв, дівчата, що душа просить, все вам куплю! І купував … Мама сварила його потім, а він – ну вони ж дівчатка, принцеси! .. Ми з сестрою його просто обожнювали …

– Зрозуміло. А потім?

– А потім з’явилася ця Валентина. Познайомився на роботі й закохався. Пішов до неї. Правда, пішов буквально в чому стояв, майно не ділив, все нам залишив … Спочатку ніхто не вірив навіть – ні в школі, ніде. Перепитували – твої батьки розлучилися? Не може бути, ти, напевно, жартуєш! .. Нічого собі жарти. Що з матір’ю творилося, не передати … У себе вона не могла прийти пару років точно. Через це, я вважаю, і захворіла потім. Серйозний діагноз їй поставили п’ять років тому, ось, боремося … Все-таки сильно вона батька любила. Так більше нікого у неї потім і не було …

– А батько?

– У батька все в шоколаді. Живе з цієї Валентиною досі, у них дочка-школярка, здається … Скільки їй зараз? Напевно, років п’ятнадцять …

– А «старих» дітей, значить, кинув?

– Ну, якщо чесно, всі роки він намагався з нами спілкуватися. Гроші привозив. Мати навіть і на аліменти не подавала, по-моєму … Дзвонив постійно. До школи приїжджав, чекав нас. Подарунки передавав через бабусю. Хоча я йому говорила, що мені нічого від нього не потрібно! Навіть і зараз намагається щось там налагодити. Почуття провини його, мабуть, роз’їдало всі роки. Ну так йому і треба! .. Я йому полегшувати його страждання не збираюся. Тому що він – зрадник! Кинув дружину і двох дітей!

– Але ж виходить, що дітей-то принаймні не кинув! Ти ж сама кажеш – і квартиру залишив, і гроші давав, і дзвонив, спілкуватися намагався всі роки …

–  Не треба мені було такого спілкування! Мені батько потрібен був, який жив з нами. Щаслива мама, повна сім’я. Він все зруйнував заради своєї примхи. Ну і нехай буде щасливий – якщо зможе! ..

 

Чи мають право діти в подібних випадках ображатися на батька – не за себе, а за те, що він «зрадив їх маму»? Зруйнував сім’ю, можливо, довів матір до серйозної хвороби, думаючи тільки про себе? Або ця справа стосується виключно матері й ображатися може тільки одна вона, а Настя поводиться нерозумно? Чи винен батько, що все ось так вийшло?