Не так доглядала за мамою

У мого дідуся є рідна сестра. Ще рік тому все в неї було добре. Ну як добре, відносно. Вона жила одна, чоловік помер три роки тому. Дітей двоє, внуки, правнуки, всі поруч, в одному місті. Що ще потрібно для щастя бабусі?

Коли діти-внуки живі здорові й поруч! Відвідують, не забувають. Але недавно, нам зателефонувала дочка бабусі та повідомила, що маму паралізувало. Якийсь час вона лежала в лікарні. Мій дідусь з бабусею їздили її провідати навіть.

Але при зустрічі, вона мовчала, тримала руку моєї бабусі та просто дивилася величезними очима. Це так страшно.

– Тільки вчора ввечері по телефону з нею говорили, в гості збиралася, давно не бачилися! – згадує моя бабуся. – Тепер вона лежить, ходити не вміє, говорити не вміє, повільно згадує хтось є хто.

Після повернення додому, з нею залишилася сидіти рідна дочка. У дочки чоловіка немає, тому весь, майже весь свій час вона присвячувала матері, встигаючи працювати, але, мабуть, через несумлінне відвідування та відгули її звільнили. Залишилася вона без роботи.

До цього син бабусі допомагав грошима (не більше), а дочка-доглядальниця, мабуть, такий був договір. Але тепер, жінка залишилася без роботи, на пенсію бабусі та гроші сина вижити складно. Та й не завжди гроші вирішують абсолютно все. Іноді потрібні руки, фізична сила і допомога.

Загалом жінка ця вимоталася. І морально і фізично вона втомилася. Вирішила вона повернутися на роботу, найнявши для мами доглядальницю. З бабусею дуже важко, вона примхлива, не дивлячись на те що не говорить і не ходить, її треба нагодувати, помити, одягнути, масажі та купа вправ.

Тут почалися сварки, суперечки, лайки. І дочка маму насправді не відмовляється доглядати, просто не тягне грошима, тому хоче на роботу повернутися, щоб грошей заробити, у вихідні сама з мамою сидіти зібралася. А син дріб’язково рахує витрачені копійки на улюблену маму.

Важко в таких ситуаціях. Особливо, коли праця жінки не буде зарахована, хоч вона і дні, і ночі сиділа з матір’ю. Займалася нею. Годувала. А гроші, витрачені на матір, це ж важливіше. Ось так діти й лаються ще при живій матері. А потім роками не спілкуються. Сумна історія.

Мені жінку шкода, життя особистого немає, але її це не турбує. Її змістом було маму до життя повернути, адже дуже боляче, коли вчора ти сиділа пила чай ​​за столом з рідною людиною, а сьогодні ця людина «овоч» (як би грубо це не звучало). І начебто ось вона – мама, жива, але … Але і начебто її вже немає.