Не розумію, як жінки можуть терпіти своїх чоловіків за 20-30-40 років? Ми прожили 12 років разом, і я біжу від нього без огляду

Я можу погодитись з тим, що я якась не така жінка. Я хочу стабільності, справедливості до себе та поваги, а у відповідь отримую лише закиди та невдоволення.

Виходила заміж я з любові. З великої та безкорисливої ​​любові до чоловіка, якого вважала найкращим та ідеальним у всьому. Але всі ці уявлення про Юру були лише в моїй голові, не більше. За фактом мій чоловік був звичайним дармоїдом. Після закінчення коледжу він п’ять років шукав роботу. Я вийшла з декрету і знайшла роботу за три дні.

Нам було по 23 роки, коли ми вирішили створити сім’ю. Моя мама розуміла, що я роблю помилку, погоджуючись на шлюб із таким вітряним хлопцем. Вона навіть намагалася мене відмовити, намагалася розплющити очі на нього. Але я була досить самовпевненою дівчиною, яка все знає і розуміє в цьому житті краще за матір.

У результаті наше життя з Юрою склалося так, як пророкувала мені мама. Я одночасно була для чоловіка і матір’ю, і коханкою. А коли вийшла на роботу, то ще й утримувала нашу сімʼю. Ні, Юрій також працює і навіть отримує зарплату. Тільки на що він її витрачає, незрозуміло. До спільного казана він приносить гроші.

Після весілля я одразу завагітніла і аж до пологів працювала секретарем у школі. Чоловік був “в активному пошуку роботи”.

Ми сиділи на шиї батьків кілька років. Мої мама та тато періодично давали гроші, щоб ми могли звести кінці з кінцями. Один чоловік ні про що не переживав, думаючи, що ковбаса та варення у нашому холодильнику з’являються магічним чином.

Я любила його та терпіла. Переконувала себе, що це все тимчасово. Зараз ще один рік, і Юрко подорослішає, до нього скоро все дійде. Він прийме нарешті ту відповідальність, яка покладається на плечі кожного чоловіка. Він має стати повноцінним годувальником та захисником сім’ї!

Роботу він знайшов, і вона його влаштовує. Тільки мені вона не подобається. Ми практично не бачимося з ним, не проводимо часу. Зате прибирати за ним, настирувати, готувати я мушу постійно.

Після 8 років такого шлюбу я видихнулася. Чесно зізнаюся, трималася до останнього нерва. Мене зламала вся ця рутина, в якій фактично я була і дружиною, і чоловіком, і вся хата була на мені. Від чоловіка я не отримувала нічого. Ні уваги, ні підтримки, ні кохання, ні ласки, ні допомоги у вихованні доньки, ні допомоги по господарству, ні матеріальної стабільності.

Список моїх претензій до чоловіка нескінченний, як і образ. Я пішла від нього на чотири місяці, мешкала у своїх батьків. Назад мене повернула свекруха, яка просила подумати про дочку. Мовляв, дитині краще жити у повній сімʼї, навіть якщо у нас зараз криза у стосунках.

Мати чоловіка запевняла, що все в нас буде гаразд, а з сином вона обіцяла поговорити серйозно і напоумити його.

Я повірила їй, хоча треба було зрозуміти, якщо свекрусі не вдалося за 18 років виховати з сина мужика, то після тридцяти братися за цю справу марно.

Загалом, я продовжила терпіти свою дорослу дитину-чоловіка. Він трохи помінявся: почав мити посуд за собою та раз на тиждень купувати продукти. Щоправда, список обмежувався лише тими найменуваннями, які він любить. Але вдома левову частку продуктів їсть чоловік, тому це суттєва економія для мене.

У моїй голові відбулося переосмислення свого життя. Я зрозуміла, що жити заради дитини з людиною, яку я вже не люблю і не поважаю – неправильно.

Подруги мене не підтримують у вирішенні покинути чоловіка. Вони взагалі вважають, що у нас зразково-показова сімʼя. Він у мене не п’є, не палить, додому приходить вчасно і навіть не пропадає у сумнівних відрядженнях тижнями.

Так це так. Але хіба можна вважати чоловіка, який вірний своїй дружині та не має шкідливих звичок, героєм нашого часу? На мою думку, це вже перебір!

Мені важко змиритися з тим, що я в чоловіка в ролі няньки та прачки. Я хочу бути коханою жінкою, приходити додому та просто відпочити від важкого робочого дня. Я не хочу більше бути ломовим конем, який оре за всю сім’ю. Може, інших жінок влаштовує такий побут, а я не так уявляю собі жіноче щастя!

Речі я вже зібрала, на розлучення подаватиму наступного місяця. Потрібно буде ще вирішити майнові питання і можна йти у вільне плавання.