Не розумію, чим я заслужила те, що найрідніша людина відібрала у мене тата

Тетяна так нічого не забула і не змогла її пробачити за те, що відібрала і неї батька. А разом з ним і щасливе дитинство…

«Я пам’ятаю тата добрим. Коли я хуліганила або помилялася, він присідав переді мною навпочіпки і питав: «Косяк?» Я злякано кивала – жахливо боялася мами. «Давай думати, як будемо виправляти», – і ми придумували. Шукали таку ж вазу, вчили ділення стовпчиком або відпирали спідницю.

Я пам’ятаю тата турботливим. Мама злилася, коли я хворіла, адже їй доводилося брати лікарняний. А тато шкодував мене і поїв чаєм з медом.

Я пам’ятаю тата творчим, повним ідей. Ми малювали крейдою, ліпили, будували флотилію паперових корабликів, вчилися кататися на велосипеді, роликах, ковзанах.

Я пам’ятаю тата м’яким. «Ти занадто м’який! Не мужик – розмазня! Ну що, що ти мені зробиш? Вдариш? Ні, ти не вдариш. Ти шмата… шмата … Ганчірка! »

Батьки сварилися на кухні, а я сиділа в коридорі на підлозі, трясучись від страху. Вони не знали, що я тут.

Після розлучення (я навіть не можу описати, яке це пекло) в нашому будинку з’явився дядько Віталік. Зараз я розумію, що він гарний. Високий і широкоплечий. Вже він був твердий. Напевно, таким повинен бути чоловік в уяві мами. Досі найпринизливіший момент в моєму житті – палаюча п’ята точка від руки дядька Віталіка, коли я пролила сік на плаття.

Тато бачився зі мною після розлучення. Але коли я втекла до нього після покарання Віталіка, мама заборонила з ним бачитися.

«Мою дочку буде виховувати справжній чоловік!» – заявила вона.

А я знаю, що мій тато – справжній чоловік. Сильний і добрий. Я б збожеволіла, якби не електронна пошта. Він пише мені величезні листи і просить не лаятися з мамою. А я не можу. Ми лаємося кожен день і я збираю на квиток до міста, де живе тато.

У наступному році мені 14, я отримаю паспорт і поїду звідси. Адже мама проміняла не тільки тата на Віталіка, але і мене ».

Засновано на реальній історії з дозволу головної героїні