Не пустила брата пожити до своєї квартири. Тепер мене звинувачують у розвалі сім’ї, хоча брат мав шанс обзавестися житлом

Мама з братом вважають, що його сімʼя розвалилася через те, що я не пустила брата із дружиною пожити у мою квартиру. А те, що це рішення вдарило б по моїй сімʼї, нікого чомусь не цікавить. Але я про своє рішення не шкодую, мабуть, така у брата була сімʼя.

Свого часу мама продала двокімнатну квартиру бабусі та розділила гроші між мною та братом. Ми обидвоє якраз вирішили обзавестися сім’ями, тому гроші були б не зайвими. Ми з чоловіком взяли в іпотеку однушку, а брат із дружиною вирішили не лізти в кредити, а просто покласти гроші під матрац і збирати, щоб потім просто купити житло.

Ми з чоловіком працювали на знос, щоб якнайшвидше закрити іпотеку. Нам було зрозуміло, що в цій квартирі нам буде тісно, ​​коли підуть діти. План був такий – ми закриваємо іпотеку на однушку, півроку відпочиваємо, а потім беремо іпотеку на двійку. Однокімнатну починаємо здавати, щоб полегшити собі виплату другої іпотеки.

У нас все вийшло. Зараз ми живемо у своїй двійці, платіж з урахуванням оренди вийшов цілком підйомний, тому ми задумалися про дитину, зараз ми можемо собі це дозволити. Вирішили цього разу не рвати жили, платити мінімальний платіж і потихеньку відкладати на декрет, щоб у разі форм-мажору був хоч якийсь простір для маневру.

Брат за цей час житлом так і не обзавівся. Видані мамою гроші вони із дружиною успішно витратили на життя. Поміняли смартфони, їздили відпочивати та ні в чому собі якийсь час не відмовляли. Гроші закінчилися, а нічого корисного придбано не було. Але брат не сумував.

– Та що ви бачили, крім своєї іпотеки? Ми ось поїздили, пожили на своє задоволення, а тепер потихеньку накопичимо на житло.

Я не сперечалася, це їхнє життя, от хай самі й вирішують. Мама теж жодних моралей не читала, вона свою місію вважала виконаною.

Але з накопиченнями у брата та його дружини не складалося. Спочатку не дозволяли зарплати, потім братова дружина залишилася без роботи, а потім завагітніла. Жити на одну зарплату брата, винаймаючи житло та забезпечуючи вагітну непрацюючу дружину брат не зміг. Тому вони з дружиною напросилися жити до мами, у неї ж троячка.

Мама таких перспектив була не в захваті, але не відмовила. Прожили вони так півроку. Відносини з невісткою у мами не складалися. За час їх із братом шикування дівчина звикла до зовсім іншого способу життя, а у мами так не виходило. Доводилося і прибирати, і готувати, і слухати моралі. Мама у нас людина досить різка.

В результаті дружина брата психанула і пішла жити до своїх батьків. Брат, звісно, ​​пішов жити з нею. Але довго прожити на території дружини він не зміг. У нього з тещею теж не складалися стосунки. Там йому виносили мозок на тему того, що настав час уже й своє житло купувати чи знімати, він же мужик, він же повинен. Де були мудрі поради тещі, коли молодята профукували шанс придбати свою квартиру, я не знаю.

Зрештою брат психанув і пішов жити до нашої мами, а його дружина залишилася на території своїх батьків. Тоді братові і спало на думку, як вийти зі становища – я повинна була пустити його в нашу з чоловіком однушку. Ні, не за гроші, а просто так, це ж брат, йому треба допомагати. Мама ідею брата підтримала. Сказала, що я зобов’язана допомогти, адже інакше сім’я у брата розвалиться, а там незабаром буде дитина.

Мені така пропозиція не сподобалася. Я пояснила, що зі здачі квартири гроші йдуть на іпотеку, а ми з чоловіком відкладаємо на декрет. Але мама сказала, що я поки не вагітна, з цим можна почекати, а ось братові тягнути далі нікуди.

Мене обурило таке ставлення – я можу потерпіти. А скільки я мушу терпіти? Брат за стільки років разом зі своєю дружиною не зміг налагодити побут, а тут треба буде чекати, мабуть, до повноліття ще ненародженого племінника.

І взагалі незрозуміло, чому накосячив брат, а віддуватися за це маю я? У нас були абсолютно рівні стартові умови. Просто хтось працював, а хтось пузо на пляжі грів, а тепер я зобов’язана допомагати – привіт, припливли.

Я відмовилася, а за кілька тижнів мені зателефонувала мама і крижаним тоном повідомила, що дружина брата подала на розлучення.

– Ти задоволена?

– Чим я маю бути задоволена? – не зрозуміла я.

– Тим, що розвалила сім’ю брата через його егоїзм, – гаркнула мама і кинула слухавку.

Тепер зі мною не спілкується ні брат, ні мама. Мене зробили винною, адже я винна, що брат і його дружина люди без мізків і не можуть думати на крок уперед. Я просто не дала сісти собі на шию та не стала жертвувати своїм сімейним щастям. Ми з чоловіком занадто багато всього зробили для власного благополуччя, щоб просто так облагодіювати будь-кого.

Не хочуть спілкуватися – нехай не спілкуються, не мої проблеми.