– Не народить. Я до бабки ходила. Поки я не захочу – не буде у мене онуків. Цілих 5 тисяч за це віддала!

Купили нам з чоловіком мої батьки квартиру. Хотіли нам двом подарувати, але, будучи знайомими з матір’ю мого чоловіка, відмовилися від цієї ідеї і оформили тільки на мене. Чоловік знав і повністю підтримав моїх батьків. Природно, що від свекрухи ми цей факт приховали.

Наше нове житло ми з чоловіком ремонтували своїми силами. Без коментарів свекрухи, звичайно, не обійшлося: – Ось свати жадібні. Квартирку підігнали, могли  б і на ремонт розщедритися. О, у вас фарба залишилася? Я заберу, мені потрібно. Окрім фарби, свекруха втихомолку потягнула ще пару рулонів обоїв. Точно такі ж ми з чоловіком не знайшли, довелось на одну з стін в вітальні наклеїти фотообої.

Як тільки ремонт був закінчений, ми з чоловіком хотіли відпочити спокойно,  но не тут то було. В пам’яті моєї свекрухи події підміняються очень легко, а видавати бажане за дійсне — її  улюблена справа. Саме тому дуже скоро «подарок батьків невістки» перетворився в «мій син купив квартиру, в яку його лінива дружина ні  копійки не вклала».

А раз, на  думку свекрухи, квартира куплена її сином, значить про ці неодмінно повинні знати всі родичі. Тітка Фая, дядько Вася з дружиною Оленою, двоюрідна сестра троюрідного дядька – тітка Маша з 3 дітьми – список людей, що відвідали нас в останні пару місяців, я, якщо чесно, згадати не в змозі. Але ось останній візит свекрухи в мій будинок, в компанії її подруги дитинства – тітки Раї, я навряд чи забуду.

В той день я не пішла на роботу – у мене піднялася температура. Я викликала лікаря і насолоджувалася позаплановим вихідним, якщо можна так сказати про хворіючу людину. Почувши, як відчинилися двері, я дуже здивувалася – чоловік повинен бути на роботі.

– Ось, Раєчка, хороми мого синочка. Ще розлучиться, я зовсім щаслива буду. – гучний голос моєї свекрухи лунав на всю квартиру.

– Швидше б. Моя Ганнуся давно сина твого чекає. Час-то йде, я вже онуків хочу. – відповідала свекрусі її подруга дитинства, тітка Рая. – Син то нерозумно зробив – в шлюбі квартирку купив. Ділити з невісткою доведеться.

– Ні копійки не вклала, а половину відрубає. Дівки нині безсовісні пішли! – почала розпинатися свекруха.

– А якщо народить твоя невістонька? Що робити тоді будемо? Син то твій порядний – не кине з дитиною. – запитала тітка Рая.

– Не народить. Я до бабки ходила. Поки я не захочу – не буде у мене онуків. Цілих 5 тисяч за це віддала! – гордо повідомила свекруха.

Я лежала і офігівала від почутого. Я навіть себе ущипнула – раптом це поганий сон. На жаль, сном це не було.

– А підемо, Рая, я тобі спальню покажу. Фу, яка вона жахлива. Зовсім у дружини сина смаку немає.

Вже не знаю чому, але я прошмигнула під ліжко. Це потім до мене дійшло – треба було виставити нахабну свекруху з компанією геть із квартири. Але, як то кажуть, хороша думка приходить після.

– Ой, бардак який! Навіть ліжко не заправила, ледащо. Як син її терпить? Нічого, одружується на Ганні: вона і господарська, і роботяща. Зовсім не рівня цій. Гаразд, поїхали до Ганни, вона вже зачекалася, напевно.  Свекруха взяла свою товаришку під ручку, і вони пішли з моєї квартири.

Увечері, коли чоловік прийшов з роботи, я розповіла чоловікові про події сьогоднішнього дня, і поцікавилася:

– Хто така Аня?

– Анька? Так дочка тітки Раї. Вони з матір’ю все нас одружити хотіли. Тітка Рая в голову собі вбила, що я буду ідеальним чоловіком для її дочки. Так Анька досі хлопця свого від мами ховає.

Після відповіді чоловіка у мене з душі впав камінь. Було ще одна обставина, яка дуже мене турбувала – наявність ключів у свекрухи:

– Ти що, дав ключі своїй мамі?

– Ні звичайно. Я що, дурень по-твоєму? А пам’ятаєш, я пару місяців назад ключі загубив? Мабуть, мама вкрала. Я з нею поговорю, ключі відберу. Хоча ні, давай краще замок змінимо? Нехай сюрприз буде. Не чекав я від матері такого. Я, звичайно, знав, що вона тебе недолюблює. Але ж не до такої міри.

Чоловік обняв мене, поцілував  і додав

– Навіть моя мати не розлучить нас. Обіцяю.

– А можна, я її до нас більше не пущу? – я благально подивилася на чоловіка.

– Звичайно можна, рідна.