Не маючи змоги виховувати дитину, вона віддала її іншій жінці

Оля стояла біля вікна, дивилася на щасливих, усміхнених людей, які гуляли в парку і заздрила їм. Їй хотілось хоч на мить відчути себе безтурботною, адже у неї було так багато проблем: з житлом, з навчанням, з роботою. Два дні тому вона стала матір’ю, народила здорову, милу дівчинку і зараз вона була перед вибором забрати дочку з собою та приректи її на злидні й боротьбу за виживання або залишити її в пологовому будинку, сподіваючись, що її удочерять якісь хороші люди.

Думка про те, що її дочка, так само як і вона колись, потрапить в дитячий будинок доводила її до жаху. Вона ще нікому з лікарів не говорила, що хоче відмовитися від дочки.

Разом з Ольгою в палаті лежала жінка років 30, у неї народився син і вона щасливо воркувала над ним. Оля із заздрістю дивилася на неї та мріяла також легко ставиться до своєї дочки.

Жінку звали Тетяною вона протягом усіх цих днів спостерігала за сусідкою і бачила її метання. На третій день, перед випискою вона запитала в Олі, чи буде вона забирати доньку. Оля оторопіла від кмітливості сусідки та розповіла їй все як є. Таня несподівано для Олі запропонувала їй забрати її доньку собі. Вона вже виявляється обговорила це з чоловіком і він був не проти.

Минуло 5 років, Оля закінчила навчання в коледжі, стала працювати в магазині. Спочатку простим продавцем, а зараз вона працювала менеджером торгового залу й у неї була непогана зарплата. Два місяці тому вона взяла однокімнатну квартиру в іпотеку. І все одно грошей вистачало і на життя, і на іпотеку, і навіть трохи відкладала в скарбничку. Але єдине, що затьмарювало життя Олі – доля дочки.

Пів року тому вона спробувала знайти ту жінку, яка забрала дівчинку собі. Але успіхом її пошуки не увінчалися, вона тільки змогла з’ясувати, що їх сім’я, десь з рік тому, переїхала жити в Харків. У липні Оля поїхала в Харків на курси й на свій подив виявила, що лектор – та сама Тетяна. Тетяна не впізнала свою сусідку по палаті, або зробила вигляд.

В останній день курсів Оля побачила поруч з Тетяною маленьких дівчинку і хлопчика. Оля мало не втратила свідомість, оскільки це була копія Олі в дитинстві. Це була її дочка, сумнівів не було. У якийсь момент дівчинці стало нудно і вона пішла бродити по аудиторії і з усіх слухачів підійшла саме до Олі. Сіла з нею поруч, стала малювати.

Оля запитала як її звати, дівчинко відповіла, що Богдана і стала розповідати, що вона малює. Тетяна строго сказала дочці не заважати тітці та гратися самій. Але дівчинка не послухалася і продовжувала сидіти поруч з Ольгою.

Після лекції Тетяна підійшла до Олі вибачитися за дочку. Сказала, що перший раз вона так довго сиділа на одному місці й нікуди не тікала. На що Оля сказала, що їй було дуже приємно. Вона так і не наважилася сказати Тетяні хто вона така.

Приїхавши в рідне місто вона в першу чергу знайшла Тетяну в соціальних мережах і запропонувала їй дружбу. Тетяна прийняла запрошення. Оля два дні поспіль розглядала фотографії дочки в профілі у Тетяни і нарешті зважилася написати лист, в якому зізналася, що вона мама Богдани та просила дозволу приїхати й поспілкуватися з дівчинкою. Відповіді не було цілий тиждень і Оля вирішила, що тепер все втрачено.

Але в неділю, зайшовши в пошту, побачила лист. Тетяна написала, що вона одразу впізнала Олю і запросила її до них в гості. Весь день Оля літала як на крилах, а в понеділок попросила відпустку. Через тиждень вона вже була в Харкові й цілих три дні провела в компанії з дочкою і Танею і її сином Олегом.

Виявляється Таня не приховувала від Богдани, що вона прийомна і дівчинка знала, що мама колись її знайде і забере до себе.

Минуло пів року, Оля здала свою квартиру і перевелася працювати в філію магазину в Харкові. Вона знайшла квартиру в одному під’їзді з сім’єю Тетяни й знімала її за досить низькою ціною. Богдана тепер жила то з Ольгою, то з Танею, і обох називала мамами. Оля близько здружилася з цією родиною і дуже була вдячна, що вони прийняли її як рідну.