– Не люблю і не буду прикидатися!

У вісімнадцять років Світлана вискочила заміж за колишнього однокласника. Все у них було, як у дорослих: біла сукня, РАЦС, ресторан. Втім, вже через два місяці молоді посварилися вщент, а через три – так само легко і невимушено розлучилися в тому ж самому РАЦСі. Розлучилися моментально, оскільки ділити подружжю було нічого.

Добре, що вистачило розуму не завагітніти …

Тепер Світлана розповідає історію про свій перший шлюб як анекдот. Все це було несерйозно, як в дитячому садку. Такі дурні були обоє. Погрались й розійшлися. Хіба варто надавати цьому значення?

А ось Лариса Миколаївна, її свекруха, зітхає й осудливо хитає головою. Мабуть, значення цьому все-таки надає, хоча вголос нічого не говорить.

Взагалі Лариса Миколаївна щосили намагається підтримувати з невісткою якісь відносини. Обов’язково вітає з усіма святами, передає через сина привіти, намагається іноді дзвонити – правда, Світлана найчастіше скидає її дзвінки. І потім не передзвонює.

– Мені абсолютно нема про що з нею розмовляти! – знизує плечима Світлана. – Вона дуже обмежена людина. Книг не читає, ніде не буває. Дивиться серіали та суди по телевізору,  прагне ще і нам їх переказати! Я їй прямо кажу, що мені це все не цікаво. Але у неї інших тем для розмов просто немає! .. Тому я з нею не спілкуюся особливо. Але вона у нас така людина – її женеш у двері, а вона лізе у вікно …

Час від часу Лариса Миколаївна намагається притягти якусь куховарство. Пироги, солоні огірки, кабачкову ікру власного виробництва.

– Ми таке не їмо! – зітхає Світлана. – Сто раз їй про це говорила! Минулого разу, кажу, я ваші огірки викинула, а ви знову тягнете, навіщо? Вона мені – ну Максим таке любить … Я кажу – ось і погано, що він у вас таке любить. Все солоне, мариноване, жирне! Через таке харчування тепер, в тридцять років, він від гастроентеролога не вилазить! ..

– Ну і навіщо ти хамиш свекрусі? – каже їй подруга. – Адже вона непогана тітка у тебе, по суті. Чи не шкідлива. Старається для вас, то пиріжків напече, то лечо накрутить. Навіщо ображати людину?

– Ніхто її не ображає, ось ще! – знизує плечима Світлана. – Я просто людина така – прямий і відкритий. Не лицемірна, як деякі. Каменя за пазухою ховати не стану. У мене що на умі, те й на язиці! Якщо я когось не люблю, то прикидатися не буду! .. А свекруху я не люблю. І не зобов’язана прикидатися!  Моя свекруха – лицемірка!  За це я її й не люблю.  Перед весіллям чоловіка мого все відмовляла одружитися зі мною … На її думку, я другий сорт і знаєте, чому? Заміжня вже була! Ось так.  Другий сорт! …

Як вважаєте, невістка дійсно має право говорити свекрусі все, що в голову прийде – «що на умі, те й на язиці» – і не зобов’язана бути люб’язною? Дзвонити, наприклад, хоча б пару разів на місяць, вітати зі святами, питати про здоров’я, запрошувати в гості?

Свекруха невістці ніхто, тому посміхатися їй, дякувати за непотрібні гостинці та зображати зацікавлену увагу в розмові – це лицемірство? А можливо, невістка в цьому випадку – просто невихована хамка?