– Не лізь до сестри. У неї чоловік багатий. Побачиш десь – просто пройди повз. Ти ж хочеш їй щастя? Вона щаслива. Не псуй нічого

Надя і Віра в дитинстві були не розлий вода. Навіть покарання за дитячі пустощі ділили навпіл, не дивлячись на те, хто з них винен. Друга завжди бігла до батьків і виправдовувала сестру.

Народившись в один день, дівчата вважали себе одним цілим, лише через безглузду випадковість поділеним на дві половинки.  Навіть вийшовши з віку, коли одяг дітям вибирають батьки, Надія і Віра все одно одягалися однаково, всіляко підкреслюючи свої ідентичність. Дівчатка ходили в одні й ті ж гуртки, обожнювали одні й ті ж предмети в школі й навіть найкраща подруга у них була одна на двох.

Вони народились у  звичайній сім’ї. Тато – автомеханік, мама – вчитель математики. Надя поступила на бюджет, а батьки стали оплачувати Вірі навчання. Тоді їх вперше «розділили». Оплата ВНЗ стала для батьків досить важкою ношею і кожен раз, вносячи платіж, мама раділа яка Надя розумниця. Вірі було соромно і прикро, сестра завжди її заспокоювала. Кілька разів Віра намагалася перевестися на бюджет, але у неї нічого не виходило.

Ще й бабуся підлила масла у вогонь: трохи випивши на своєму дні народження, вона «по-секрету» нам розповіла, що молодшу дитину батьки мали намір залишити в пологовому будинку, боячись не зможуть забезпечити двох дочок. Віра – молодша на 5 хвилин.

Ця новина стала для Віри справжнім ударом. Надя намагалася пояснити сестрі що намір, яким би він не був, не підлягає покаранню – адже цього не сталося. Але Віра вирішила інакше. Вона забрала документи з інституту, їдко прокоментувавши своє рішення:

–  А навіщо гроші витрачати на небажану дитину?

Дороги сестер розійшлися, між ними немов чорна кішка пробігла. Віра знайшла винного: якби не старша сестра, вона була б єдиною, а значить – улюбленою дитиною. Ось так всього лише одна фраза нетверезої людини зіпсувала відносини в цілій родині.

Надя навчалася, з’їхала з дому, заміж зібралася. Приїхала до батьків, познайомити їх з Тарасом. А там – Віра. І її було не впізнати. Замість скромної русявої дівчини, Надю зустріла фарбована стерва. Подивившись на сестру, Віра скривилася:

– Мда, і так я виглядала більшу частину свого життя? Жах!

Надя хотіла з нею поговорити, розпитати про те, як справи у сестри, як вона живе. Але почула у відповідь, що це не її справа.

Поступово відносини вирівнялися, сестри навіть зідзвонювалися. Надія вийшла заміж, народила малюка. Вперше вийшовши «у світ» після 2 років декрету, Надія випадково зустріла сестру.

– Я в торговий центр заходила. Дивлюся – назустріч Віра йде, з солідним чоловіком під ручку, в обох кільця одинакові на пальцях. Я посміхнулася: знала, що сестра  моя заміж вийшла, але жодного разу її чоловіка не бачила. – розповідає Надя, – Підійшла, привіталася, обійняти хотіла, а вона … ” Жінко, Ви помилилися!» і зміряла мене холодним поглядом.

Останні кілька років сестри бачилися тільки у батьків. Їх стосунки не були теплими, як раніше. Але і відвертої ворожнечі – теж не було. Надія, ошелешена відповіддю сестри, ковтала сльози. Вона обернулася слідом сестрі – Віра з чоловіком сіли в дорогу іномарку і поїхали.

Через два тижні сестри знову зустрілися. Надія піднімалася до батьків, а Віра спускалася від них.

– Слухай, ти! Ще раз  до мене підійдеш на людях … Ти себе в дзеркало бачила, страховисько? – схопивши Надію за руку прошипіла Віра.

– Їй було соромно сказати чоловікові, що я – її оригінал. Віра така вся красива. Нарощене пряме волосся, а ми з дитинства кучеряві. Змінена форма носа – мама розповідала, що Віра пластику зробила. Тонна штукатурки, брови. Навіть колір очей не свій – кольорові лінзи. А тут я – сіра миша. Ні, я не заздрю. У мене коханий чоловік, чудова дитина. Просто я не розумію, як можна було просто пройти повз? Як можна соромитися рідної сестри? Навіть не самої сестри, а її зовнішності? Самої звичайної зовнішності? Таких жінок, як я – мільйони. Середньостатистичні, з мінімумом косметики, не в ультра-коротких сукнях кожен день.

У приватній розмові, Віра зізналася матері у своєму страху:

–  Я боюся, що побачивши Надю, побачивши, якою я була раніше, чоловік мене кине. І куди я? Назад в злиденне життя? Мені ще кредити виплачувати, за вкладення в себе.

Надії слова сестри були передані мамою, з напуттям:

– Не лізь до сестри. У неї хороший чоловік, багатий. Побачиш десь – просто пройди повз. Ти ж хочеш їй щастя? Вона щаслива. Не псуй нічого.

– Це маячня якась! – дивується Надія. – Не вітатися тому, що я недостатньо красива! Та й не за зовнішність люблять! Якщо чоловік її дійсно любить, йому повинно бути без різниці, як вона виглядає насправді. А якщо йому важлива тільки краса, то навіщо такий чоловік?

Не чоловік Вірі потрібен, не його вона боїться втратити, а гроші. Надії заборонено приїжджати в рідну домівку без дзвінка, а то раптом там буде Віра з чоловіком. Надії заборонено, при випадкових зустрічах з сестрою, давати зрозуміти, що вони родичі. Близькі родичі запрошують на свята Віру з чоловіком, виходячи з платоспроможності. Надію запрошують тільки на наступний день, розсипаючись в вибачення.

Вкотре задаюся питанням – а коли гроші встигли стати важливіше, ніж родинні зв’язки? Тим більше, настільки міцні родинні зв’язки, як у близнят?