Не хочу сидіти з онуком, а син із невісткою ображаються

Син із невісткою на мене образилися і майже не спілкуються, бо я відмовляюся сидіти з онуком. Обидвоє впевнені, що роблю я це зі шкідливості, нібито тому, що не люблю невістку, а отже і дитину, яку вона народила. Але все набагато простіше – я взагалі до дітей абсолютно байдужа, до будь-яких.

Я ніколи не плекала мрію стати матір’ю, поратися з дітьми і таке інше. У мене був молодший брат і сестра, турботи про які майже повністю були на мені. Цього досвіду в житті вистачило для того, щоб зрозуміти, що діти – це не моє.

Але раніше сім’ї без дітей були нонсенсом, особливо якщо обоє батьків здорові. Ні матеріальне становище, ні рівень життя – нічого не було об’єктивною причиною, щоб не заводити дитину. Я теж народила сина, коли вийшла заміж. Не через те, що хотіла дитину, а тому що так було треба – раз вийшла заміж, то в сім’ї обов’язково мала бути дитина.

Сина я по-своєму люблю, намагалася завжди ним займатися, дати найкраще. Але коли чоловік натякав на те, що хоче ще дитину, я жорстко відповідала, що ні, вистачить із нас дітей. Та й із сином я намагалася якось більше бути другом, а не мамою. Начебто вийшло виховати непоганого хлопця.

Коли він одружився, невістка швидко завагітніла. У мене ця новина не викликала жодних емоцій. Але я привітала дітей, сказала, що дуже за них рада. І цю тему я закрила. Періодично з ввічливості цікавилася станом майбутньої матері, от і все.

В істерії, яку влаштувала мама невістки, я не брала участі. На УЗД з невісткою я не ходила, не скуповувала тоннами дитячий одяг та іграшки. Так, приходила до дітей у гості, приносила фрукти, вітаміни, ввічливо цікавилася здоров’ям, але не прикладала постійно вухо до живота невістки, як це робила її мама, і календарі дні не закреслювала.

– Сваха, ну що ти як кам’яна, невже ти не рада, що онук народиться? – намагалася розтрусити мене мама невістки.

Я чемно відповідала, що рада, але не звикла так бурхливо виявляти емоції. Судячи з її обличчя, мені не повірили. Але я не намагалася нікому нічого доводити.

На виписку мене покликали, я купила квіти і пішла. Але мені не так було цікаво подивитися на онука, як треба було привітати сина та невістку з такою важливою для них подією. Рідні невістки передавали малюка по руках, намагаючись з’ясувати, на кого дитина схожа. Як на мене, він сам на себе був схожий.

– Ну ось, сенс життя з’явився, – розмазувала по щоках сльози мама невістки.

А в мене він був і раніше, і нікуди не пропадав. Я веду насичене та активне життя, яке комфортне для мене, вивчаю щось нове та цікаве, ходжу на екскурсії, їжджу до друзів, читаю книги, ходжу в кіно, займаюся спортом. Мені завжди є чим себе зайняти.

Поки невістка була у декреті, мене не просили посидіти з онуком, їй постійно допомагала мати. Я приходила в гості час від часу і ненадовго. Але коли онук пішов у садок, до мене почали звертатися із проханнями забрати дитину на вихідні, щоб молоді могли з’їздити чи сходити кудись. У сестри невістки народилася дитина і більшість її мами зайнята немовлям.

Я одразу відмовила, сказавши, що з онуком сидіти не хочу. Мені це складно робити, тому що треба шукати спільну мову з маленькою дитиною, а мені це і в молодості давалося важко, зараз нерви набагато гірші вже. Причину я синові не озвучила, просто сказала, що не сиджу.

На той раз він сприйняв це нормально, але після кількох відмов почав злитися.

– Ось що ти за така бабуся? Теща готова хоч щодня онука забирати, але в неї немає можливості, а ти за всі роки з ним жодного разу не залишалася і навіть бажання такого не виявила.

– Я свою дитину виростила, тепер хочу відпочити, – відповіла я, але сина ця відповідь не влаштувала.

– Так і відпочивай. Ми ж тобі його не на все життя віддаємо, а на кілька вечорів.

Я свого рішення не змінила. Увечері мені зателефонувала невістка і заявила, що завжди знала, що я її не люблю, тож зараз і відіграюся на онуці.

А я ні на кому не відіграюсь. Я просто хочу спокійно жити за власними розпорядками. Немає в мене тяги возитися з дітьми, дратують вони мене, а не викликають розчулення. Мені не приносить задоволення ними займатися, і навіть той факт, що онук тіло від плоті мого сина, ситуацію не змінює. Отакий я жахливий чоловік.

Син із невісткою на мене образилися і тепер спілкуються крізь зуби. Я нав’язуватись теж не буду, у них своє життя, у мене своє. Дурна сварка, але я себе винною не вважаю.