-Не хочу, щоб мій Міша спілкувався з жебраками, – заявила мені одна бабуся у дворі.

Я сьогодні з дочкою гуляла на дитячому майданчику і познайомилася там з однією не дуже приємною особою. Ми прийшли до пісочниці, моя дочка дістала всі свої іграшки і почала ліпити пасочки. Через хвилин двадцять до неї приєднався хлопчик Міша, трохи старший за неї.

Я відійшла від пісочниці і розговорилася з його бабусею. На перший погляд вона була дуже приємною жінкою старшого віку. Говорили ми про насущне: вартість іграшок, їжі, медичного обслуговування. В кінці кінців ми зупинилися на думці, що діти зараз дуже дороге задоволення.
І раптом ця бабуся заявляє:

– Ось я не дозволяю своїй дочці народжувати ще одну дитину. Хіба це нормально – жебраків плодити. Краще хай у Михайлика буде все найкраще.

Я знизала плечима, так як не розуміла таку радикальність. В цей час на майданчику з’явилася мама з трьома дітьми. Всі вони були одягнені в чисті, але старенькі речі. Молодша дівчинка доношувала деякий одяг за своїми братами. Мама дістала іграшки, і вони почали гратися.
– Ось навіщо плодити таких жебраків? – не могла вгамуватися бабуля, вказавши рукою на цю трійцю. – Ні іграшок, ні одягу нормального … Я не дозволяю Міші дружити з цими дітьми. Краще б вона аборт зробила, ніж тепер зашивається з таким виводком.

Я нічого не сказала, тільки задумалась. Невже фінансовий стан настільки важливий для народження дітей? Або ви вірите в прислів’я: «Дав Бог дитину, дасть і для дитини»?

Я покликала свою дочку, і ми почали збиратися додому. Спілкуватися більше з цією бабусею мені зовсім не хотілося … Може, за її мірками ми теж жебраки, адже у Аліси є ще двоє старших братів-школярів …