– Навіть якщо впораємось і все буде добре – на другу дитину не наважимося ніколи

Віка десять років в шлюбі. Жінка зовсім недавно народила довгоочікуваного малюка. Під час вагітності вона вважала себе найщасливішою людиною на світі. Хоча благополуччя далося непросто: Віка з чоловіком починали з нуля, з ліжка в гуртожитку.

Вчилися, працювали, економили, виплачували іпотеку, паралельно вирішуючи питання з вагітністю: з репродуктивним здоров’ям в обох теж все було непросто. Обоє мріяли про велику родину, хотіли як мінімум трьох дітей, а виявилося, що і первістком-то завагітніти – ціла проблема. Однак не впадали у відчай, лікувалися, обстежувалися, переживали невдачі – і знову піднімалися і йшли вперед …

Зате вже на чоловіка Віка звикла покладатися повністю. Він завжди втішав і підбадьорював під час невдач, вселяв віру в те, що все врешті-решт буде добре. Без його впевненості й оптимізму Віка просто не уявляє собі, як і вижили б в ці непрості роки. З вагітністю все ніяк не виходило, тому вони почали вже дізнаватися про ЕКО.

Однак, зовсім несподівано Віка, вже не вірячи ні в що, зробила тест і побачила дві смужки. Вагітність була легкою і приємною. Чоловік дбав, створив всі умови. Спостерігалися в хорошій клініці, народжували платно, після пологів разом приймали вітання … І перші пару місяців чоловік Віки намагався бути хорошим батьком.

Однак поступово, непомітно його участь стала сходити нанівець. Неначе раптом скінчився запас міцності та оптимізму, або почалася якась криза. Хоча об’єктивно якраз в цей час – жити б та радіти: тільки-тільки виплатили іпотеку, зробили у квартирі хороший ремонт, вилізли з боргів, народили довгоочікуваного сина. Практично все, до чого йшли довгі роки, так чи інакше вийшло і можна перевести подих …

Але  не все так просто. Спокійно чомусь не живеться. Почалися дрібні причіпки, непорозуміння, суперечки на тему «хто більше працює» і «хто більше втомився», спихання один одному дитини ( «Я цілий день з ним просиділа!» – «А я цілий день працював! Дай мені хоч дух перевести!»). Віка ніколи не думала, що у них буде так, як зараз.

– Найняти няню? – ніби як сильно жирно при непрацюючій дружині! – зітхає Віка. – Та й дитина ще занадто мала. Допомогти нікому. Я відчуваю, що втомилася … Не знаю, що робити …

– Так у багатьох буває, – зітхають її подруги. – Жили прекрасно, а дитина народилася – і все шкереберть. Тут можливі два сценарії – або стиснути зуби й терпіти … ще пару років. Дитина підросте і все налагодиться. Ну принаймні, у багатьох так і було. Або, якщо зовсім несила, розходитися. Не ви одні такі, на жаль. Багато шлюбів не витримало випробування дитиною …

Нещодавно серйозно поговорили з чоловіком – він теж відчуває недобре і теж шокований, не уявляв, що буде так. Розлучатися Віка не хоче зовсім. Робитиме все від неї залежне, щоб якось зберегти сім’ю, протриматися ще якийсь час разом – а там  дитину можна буде здати в садок, йти працювати, ставити нові цілі – і все дійсно налагодиться.

Чоловік теж готовий зі свого боку зробити все можливе. Правда, трохи моторошно від думки, що улюблена довгоочікувана дитина, виходить, руйнує сім’ю.

– Навіть якщо впораємось і все буде добре, – каже Віка, – на другу дитину не наважимося ніколи. Люди бояться вагітності, пологів, а я – саме охолодження відносин з чоловіком …

І начебто Віка не ледачіша і не слабша інших – завжди була активною, позитивною, сильною жінкою, до тридцяти років багато чого досягла, вміє добиватися свого. І чоловік її теж не з тих, хто лежить на дивані та плює в стелю. І почуття є один до одного, принаймні, поки. І дитина довгоочікувана, просто вимолена у Бога. І до труднощів вони звикли …

Чому ж їм так непросто дається перший рік з дитиною?