Навіщо мені когось ще називати мамою,якщо в мене є рідна?

Ще задовго до одруження Наталя твердо вирішила, що ніколи не буде називати свекруху матір’ю.

«Є у мене вже мама, – думала вона, – навіщо мені ще когось називати мамою».

Свекруха у Наталі була жінка серйозна, вимоглива, але не зла. Перший час вона допомагала дітям грошима, тому й квартиру швидко купили, і машина нова з’явилася. Але Наталя як і раніше зверталася до свекрухи на  «ви».

Якось Галина Михайлівна сказала невістці:
– У тебе сини майже дорослі, а ти мене на  «Ви»  кличеш, – натякнувши тим самим, що ніколи мамою не назвала.

– Можу звертатися до вас по імені-по батькові: Галина Михайлівна, – відповіла, посміхаючись, невістка.
Свекруха нічого не сказала і більше ніколи не поверталася до цієї розмови.

Коли старший син Наталії зібрався одружитися, вона відразу вирішила, що не буде ображатися на невістку, якщо та не стане кликати мамою. «Не хочу бути, як моя свекруха: все життя чекати, коли тебе мамою назвуть».

Але прямо на весіллі молоденька невістка, приймаючи подарунок, щиро сказала Наталі:
– Спасибі, мамо!

Наталія подумала, що це випадково, від хвилювання. Але на другий день невістка знову назвала її мамою. І Наталя раптом відчула, що в грудях щось защеміло: було так приємно почути від цієї дівчинки, яка тільки що увійшла в їхню сім’ю, просте слово  «мама».

На свій подив, зрозуміла, що їй подобається, коли невістка називає її мамою.

На другий день Наталя зібралася до свекрухи. Чоловік був на зміні і вона вирушила на таксі. Вона навіть сама не знала, що за необхідність їхати до Галини Михайлівни, тому придумала причину: відвезти наволочки, які треба підшити.

Називати мамою вона, як і раніше, не збиралася: просто знайшлася потреба заїхати у справі.Але коли сіли пити чай, раптом саме по собі вирвалося:
– Гаразд, мамо, не метушіться, з варенням чай поп’ємо і гаразд, – і тут же замовкла.

Наталі самій було незвично чути свій голос: вперше в житті вона назвала свекруху мамою. Галина Михайлівна теж зробила вигляд, що нічого не сталося, але обличчя її стало якось світліше, в очах з’явилася радість.

Повертаючись додому, Наталя відчула, як легко на душі. Було трохи сумно, що стільки років не називала свекруху матір’ю, і було радісно, ​​що ще не пізно все виправити.