Навіщо було взагалі погоджуватися на роботу нянею? Як не соромно було так знущатися з племінниць?

Молодшій доньці два роки було, коли я вирішила вийти на роботу. Приватний садок ми не розглядали: імунітет ще не надто міцний, вирішили не ризикувати. Старшій доньці три з половиною було, вона лиш тільки  в державний садок пішла і з лікарняний не злазить.

Стали ми шукати няню, фактично, для обох дочок. Дізнаючись наші обставини, сидіти треба було з однією дівчинкою кожен день, з другою – два тижні в місяць, в агентстві нам нарахували близько 10 тисяч в місяць за супер-няню з мільйоном відгуків. При середній моїй зарплаті в 8 тисяч, я б віддавала за няню всю свою зарплату, плюсом чоловікові доводилося б додавати.  Від цієї ідеї ми відмовилися і стали шукати самозайняту няню. Матусю в декреті, бабусю на пенсії або просто безробітну жінку.

У процесі пошуків свої послуги нам запропонувала дружина дівера. У неї син трьох років, відвідує садок, теж з вересня, як і моя старша. Повертатися з декрету Олі було нікуди: вона не працювала, а працевлаштуватися не могла. Роботодавці, коли дізнавалися про наявність трирічної дитини, всі відмовляли їй, побоюючись частих лікарняних. Кандидатуру Олі запропонував брат чоловіка власною персоною. Ми домовилися на 250 грн в день з щоденною оплатою.

Я не схвалювала цю ідею. Мене бентежило таке питання: а якщо син Олі захворіє, куди вона його діне? З собою буде брати? До моєї здорової молодшої дочки? Але Оля сказала, що домовилася зі своєю мамою на час лікарняних.

Мені б тоді ще задуматися про наступне: якщо є з ким залишити хвору дитину, то це повинно було бути пояснено роботодавцю і на роботу Оля б влаштувалася. Але тоді я так зраділа, адже я знову буду працювати, що пропустила цей момент.

Почала Оля працювати в кінці вересня. Іноді я виявляла вдома перериті речі, але вона все звалювала на дівчаток. Іноді не дораховувалась чого-небудь з косметики. Але потім пропажа перебувала, зі слів Олі – у дочок в іграшках. А ще у дітей дивним чином покращився апетит: продуктів стало йти набагато більше.

Я ж не знала, що Оля прихоплює і забирає з собою вміст мого холодильника. Про те, що няня у нас – гірше не може бути, я дізналася випадково.

Прийшла додому в обід: дуже погано себе відчула на роботі й відпросилася. Я відкрила двері у квартиру і почула як Оля голосно розмовляє по телефону. Вона розхвалювала якийсь одяг, домовлялася про те, що привезе сама сьогодні ввечері. Дочок чутно не було.

Я роззулась, Оля вискочила в передпокій, побачила мене, округлила очі й стала вимагати пояснень:

– Ти чому не попередила, що так рано прийдеш?

Я не стала відповідати й одразу поцікавилася:

– Де дівчатка? Ти можеш додому йти, спасибі.

Оля зблідла, я пішла у ванну, помити руки. Двері ванної кімнати була закрита зовні на шпінгалет, як і двері туалету, хоча ми їх ніколи не закриваємо: туго йдуть, діти самі не можуть відкрити. А ще і там, і там горіло світло.

Я відкрила двері в ванну. На підлозі сиділа моя молодша донька з тарілкою супу, який стояв на підлозі. Не встигла я офігіти, як у двері туалету почала стукати старша:

– Мама! Мамочко, це ти? Випусти мене!

Я взяла молодшу доньку на руки, вийшла і відкрила двері в туалет. У старшої теж був суп. І він теж стояв на підлозі. Обійнявши дочок, я повернулася до Олі, вимагаючи пояснень.

– Вони бавилися за столом, я вирішила їх розсадити. – заявила мені Оля.

Я відправила дочок на кухню, попросила помити руки та взяти по банану, а сама пішла до Олі. Як я стрималася від рукоприкладства – одному Богу відомо. Олю я виставила, не звернувши уваги на її крики з вимогою видати їй «чесно зароблені» 250 грн. Я зачинила за нею двері, мене всю трясло. Я набрала чоловіка, ледве-ледве все йому розповіла. Він був шокований.

Поговоривши з ним, я пішла до дочок і почала їх розпитувати. Покарання, крики, обіцянки відшмагати, якщо вони поскаржаться батькам. Я з’ясувала, що розсаджувати дітей для прийому їжі в туалет і ванну – звичайна практика для Олі.

Трохи заспокоївшись, я пішла перевдягатися. На нашому з чоловіком ліжку були розкладені деякі речі дівчаток. Ошатна сукня, кофточка, три пари колготок, легінси. У мене клацнуло: а чи не ці речі мала на увазі Оля, обіцяючи доставку? Розкладено все було як раз, як для фото. Сама не раз речі віддавала через інтернет, приблизно так і розкладала, щоб все влізло на один знімок.

Уже перед приходом чоловіка, у вітальні, я знайшла чорний пакет. Банани, яблука, банку горошку, пара пакетиків для варіння з гречкою та рисом. Крім їжі, там лежала моя туш і фломастери дівчат. Душа вимагала розправи.

Чоловік попросив не лізти, сказав, що сам розбереться. З братом він посварився. Оля встигла йому поплакатися, що ми її вирішили кинути з оплатою, тому будемо наговорювати. Конфлікт дійшов до того, що мій чоловік почав вимагати з Олі та її чоловіка гроші за оренду його половини квартири. Вони живуть в нерухомості, яку мій чоловік і його брат успадкували від мами в рівних частках.

Ті платити відмовилися, тоді чоловік вирішив продати свою кімнату. З ними ми більше не спілкуємося. І ніколи не будемо – це 100 відсотків. Місяць, після отримання телеграми з пропозицією про пріоритетну покупку кімнати вже пройшов. Покупця ми знайшли, скоро відбудеться угода. Будемо іпотеку брати, щоб у дочок власне житло було.

Найжахливіше, що нас всі соромлять. Мовляв, такі-сякі, до рідних людей хочемо невідомо кого поселити. Просять, щоб ми про племінника подумали, як йому буде жити з мамою і татом в одній кімнаті.

А мені плювати. Про моїх дітях вона не думала! Чому я повинна думати про її дитину? Навіщо було взагалі погоджуватися на роботу нянею?  Як не соромно було так знущатися з племінниць? А ще мені страшно уявити, в яких умовах росте її син. Або вона тільки з чужими дітьми така?

Ось такий у мене з’явився негативний досвід відносинах з родичами. Краще не економити, а наймати нормальну няню. Або квартиру камерами завішувати, щоб відразу все припиняти.