– Навіщо брати іпотеку, коли теща одна в трьохкімнатній квартирі? Розміняйтесь і вистачить нам на однокімнатну, – не заспокоюється чоловік

Чоловік уперся, що безглуздо брати іпотеку, якщо можна вирішити питання без неї. А вирішувати  він вирішив за рахунок продажу трикімнатної квартири моєї мами. Нібито, їй одній ні до чого трьохкімнатна квартиру, а якщо продати, то і ми, і вона зможемо купити собі по одній. Тільки ні мені, ні мамі цей варіант не підходить.

Я одружена третій рік. Відразу з’їхалися і почали жити на орендованій квартирі. Було очевидно, що рано чи пізно вирішуватиметься питання з іпотекою. Ну це я думала, що очевидно. Чоловік просто жив на оренді і питання купівлі свого житла не порушував.

Перший рік ми багато мандрували. Я розуміла, що як тільки ми вліземо в іпотеку, одразу закінчиться легке і необтяжливе життя, тому хотілося максимально насититися позитивними емоціями. А другий рік припав на пандемію. Доходи сильно впали і питання іпотеки відвалилося саме собою. Нам навіть довелося відмовитися від винайму житла і півроку жити у моєї мами.

Потім ми знову винайняли квартиру, хоча мама нас не гнала, ми взагалі в квартирі майже не перетиналися, вона теж дуже багато часу проводить на роботі. Ініціатором оренди житла була я, мені було незручно, що ми приносимо мамі незручності, а чоловік дивувався, навіщо витрачати гроші, якщо з тещею живе безпроблемно.

Як йому було пояснювати, що з мамою у нас налагодилося спілкування відносно недавно, коли я перестала жити з нею під одним дахом, і що я не хочу псувати їх знову, а це неминуче станеться, я вже знаю. Я просто сказала, що треба переїхати, тому що ми не повинні зловживати наданою гостинністю.

Коли прибутки почали виправлятися, я порушила тему іпотеки. Чоловік спочатку жартував, потім казав, що зараз не найкращий час для таких рішень, все надто нестабільне, потім почав злитися. Причин такої поведінки я не розуміла. Ну, страшно, не хочеться – це все зрозуміло. Але час якось думати про майбутнє, про дітей. Куди їх народжувати, в орендовану квартиру?

Питання дітей у нас теж не обговорювалося раніше. Ми знали, що хочемо дітей, але на цьому все. Конкретно плану, коли народжувати, як жити під час декрету, що робити у разі форс-мажору – цього не було, не обговорювалося. Я вважала, що спочатку квартира, а потім уже діти, тому що у зворотному порядку зазвичай виходить дуже погано.

Виявилося, що чоловік про це взагалі не думав. Уся його відповідь “ну, завагітнієш, народиш, а там розберемося”. Відмінний план, надійний як швейцарський ніж. Всі ці моменти накопичувалися, накопичувалися, а потім раптом рвонуло.

Ми тоді були в гостях у свекрів, і на чергове питання, коли ми їх порадуємо онуками, я пожартувала, що не раніше, ніж домовимось із чоловіком з приводу іпотеки. Чоловік парирував, що у такому разі онуків батьки не дочекаються, бо іпотеку він не планує. Ми почали сваритися, але там конфлікт ніби загасили, перевели тему, але вдома я відновила розмову.

– Як це – не буде іпотеки? Ти став олігархом, а я й не знаю?

Чоловік заявив, що взагалі не бачить сенсу зараз брати іпотеку, бо я потім піду в декрет, а він сам може її не потягнути. На питання, який вихід він бачить із ситуації, чоловік відповів, що рішення на поверхні – моя мама продає квартиру, собі купує одну, ми собі купуємо одну, і всі раді. Я йду в декрет, а коли дитина підростає і я повертаюся на роботу, ми купуємо вже двоє в іпотеку. Наші доходи, здавання квартири – ось і без проблем гаситься іпотека.

Відмінний план, якби не один маленький нюанс – з якої радості моя мама має продавати свою квартиру? Вона разом із батьком на неї заробляла, вона вже звикла жити так, як живе, навіщо їй усе міняти? Моєї частки у квартирі немає, вона одразу оформлялася на маму. Тож із цим варіантом все не так шоколадно.

– Ну, ти ж ще не питала, може вона піде нам назустріч. Зрештою, ця квартира все одно стане твоєю, ти єдина спадкоємиця. Просто частину спадщини ти отримаєш трохи раніше.

Я ще раз пояснила чоловікові, що мама не продаватиме квартиру, це до ворожки не ходи, я дуже добре її знаю. Те, що вона нас пустила тоді пожити, – вже величезний подвиг з її боку. Та й не повинна вона робити такі розкішні подарунки. Ми дорослі люди, руки-ноги на місці, можемо заробити та самі розібратися зі своїми житловими проблемами, навіщо когось вплутувати у це?

Чоловік зі мною не згоден. Він уперся, що іпотеку ми зараз не братимемо, є варіант вирішити все простіше, вважає він. Але такого варіанта нема. Мама не стане продавати квартиру, і я чудово розумію її, я б теж не стала.

– Ось мої батьки нам би допомогли, якби могли. А твоя мати, зважаючи на все, егоїстка, яких пошукати, – резюмував чоловік.

Постійно сваримося тепер. Я все частіше замислююся про доцільність нашого шлюбу з ним. В нас абсолютно різні погляди на життя. Напевно, навіть добре, що ми не маємо дітей.