Наші родинні посиденьки і чому я категорично проти них

Ще років з 10, у мене виникла якась відраза до великих родинних посиденьок. Ніколи не розуміла, для чого за одним столом збирати людей, які у тебе за спиною говорять багато різної гидоти про тебе, а тобі в обличчя єхидно посміхаються.

Прикро, що в моїй сім’ї так думала тільки я. Час проходив, але нічого не змінювалось. Коли Арсен зробив мені пропозицію, головним маминим питанням було: “Чому ти не хочеш робити весілля?”

– Будь ласка, доню, ну хоч заради мене! – ніяк не могла заспокоїтись мама. – Ми з татом гроші знайдемо, самі вам все сплатимо. Покличемо обов’язково тітку Іру з дядьком Михайлом, він твій хресний, без нього ніяк не можна. І взагалі, це традиція! Ти ж у не сирота, щоб не робити весілля!

Тут я мамі згадала, як моя старша сестра виходила заміж. Фальшиві посмішки родичів з обох сторін і миття кісток без жодних проблем прямо за столом. Новоспечена свекруха віртуозно зібрала подарунки, ніби їх ніколи й не було. Як нажерлися одні й ховали пляшки і їжу інші. Ось це свято так свято!

Я ніколи не мріяла про шикарне весілля. Я взагалі про весілля не мріяла. Коли ми вирішили одружитися, у мене в думках не було навіть купувати весільну сукню, вбиратися і влаштовувати застілля. Хотілося тихо розписатися і так само тихо відзначити в колі найближчих людей.

Але у мами пунктик на цю тему – родичі завжди й скрізь повинні підтримувати родинні стосунки та збиратися на свята. І неважливо, що вдома в неї ремонт йде не один рік і грошей на нього вічно не вистачає і не залишається, плювати, що дядько Михайло алкоголік зі стажем і йому важливий тільки повний стакан, все це неважливо – вони ж родичі!

Будь-яке сімейне застілля зводилося до того, що одні погано накрили, інші мало з собою принесли. Хтось перепив і йому зовсім не соромно, а хто не пив – згорає від сорому. Кістки миються посилено з усіх боків, але ж традиція є традиція.

З нашої родини не працює вона тільки на мені. Мама шалено засмутилася через моєї відмови, але все-таки нав’язала мені прокат весільної сукні, фати та зачіску в перукаря. У РАЦСі ми розписалися, запросивши батьків, сестер і братів. Розпили пляшку шампанського з ними, сфотографувалися і розійшлися. Ми відзначили тихо в ресторанчику без гулянок, чужий брехні та фальші, а тому залишилися дуже задоволені.

Дядя Міша з тіткою Ірою, нарешті, відвалилися від нас, не влаштувала їх  частина бабусиної спадщини, а тому вони маму практично прокляли. Але через роки, вона й досі шкодує, що більше не будуть збиратись вони разом.

Не можу зрозуміти, навіщо потрібні такі сімейні свята? Я розумію, що є дійсно близькі люди. На жаль, у багатьох родинах ситуація подібна до моєї, але особисто я не готова йти на поводу у таких традицій навіть заради старшого покоління.