Нас з дитинства вчили: треба завжди бути ввічливим. Не треба! Історія про сусідку, яка пригощала закрутками

Буває таке: похвалиш щось із ввічливості. “Дякую дуже смачно!”. А потім тобі доведеться це їсти. Їсти й нахвалювати, навіть якщо нудить. Тому що тебе почнуть цим пригощати, тобі сподобалося! Ти ж похвалив!

Одна жінка похвалила гриби. Їй сусідка дала баночку на пробу. Пригостила, значить, грибами. Банка була неприваблива. Гриби дивні, видно червиві ніжки. Розсіл каламутний. Але жінка взяла банку і подякувала. Вихована була. А потім на запитання сусідки, чи сподобалися гриби, відповіла «дякую, дуже смачно». Хоча викинула банку в смітник.

І сусідка почала носити жінці свої вироби. Капусту, огірки, якесь місиво з овочів, різні закрутки. Вона мала багато. Залишалося з минулих урожаїв. Ось сусідка й пригощала жінку. А банки просила повертати!

Жінка виколупувала вміст. Іноді – запліснявілий. Банку мила та повертала чесно. Дякувала. Казала, що смачно! І отримувала нову курну банку з підозріло спученою кришкою.

Натомість тепер є заняття. Очищати банки, мити, повертати.

І ось покарання ввічливим добрим людям. Ось нагорода за ввічливість. Стерпіли, з’їли, похвалили – отримайте ще. Нате! І банки не забудьте повернути, вони мені потрібні.

Тож хвалити з ввічливості не треба. Хоча будуть неприязнь та звинувачення у невдячності. У неввічливості та невихованості. Але вони все одно будуть, коли ви не повернете вимиту банку вчасно. Ввічливість коштує дорого. Ось про це в дитинстві забули.