“Народила собі іграшку на старості років! ..”

– Напевно не можна так говорити, але мама у мене зовсім з глузду з’їхала! – скаржиться двадцятисемирічна Маргарита. – Я її просто не впізнаю! Народила собі іграшку на старості років. Тепер восьмирічна дочка в’є з неї мотузки! .. Ні-і-і, мене виховували зовсім по-іншому!

… Мама у Маргарити – людина досить жорсткf і принциповf. Незважаючи на те, що першу дочку народила в студентські роки, з раннього віку тримала дівчинку в строгості і вимагала неухильного дотримання порядку всюди – в будинку, в портфелі, в навчанні, в речах. У Маргарити завжди були обов’язки по дому: спочатку прості, потім, з віком, все складніші. І спробуй не виконати, ух, що було! Зате вже в першому класі Маргарита могла начистити картоплі і зварити суп, сходити в магазин, з’їздити на гурток за чотири зупинки від будинку, сходити в свою поліклініку за довідкою …

Все задоволення Маргарита отримувала строго за розкладом, подарунки – як правило, приурочені до чогось, походи в кафе і кіно – тільки на канікулах або в честь свята. Тому що справі час, а радості годину.

І в дитинстві Маргарита трохи ображалася на маму, бо багато подружок-однолітків жили куди більш вільно. Проте з віком зрозуміла, що в багатьох речах мама була права і чинила дуже далекоглядно. Зараз у Маргарити своя сім’я, трирічний син і в питаннях виховання дівчина дотримується маминої лінії – привчає малюка до порядку у всьому і вимагає дотримання ним своїх обов’язків, нехай поки символічних.

… Все дитинство Маргарита просила батьків народити їй сестричку, а ті лише сміялися і відмахувалися – куди, мовляв, і так проблем не оберешся. Жити толком ніде, грошей немає, сидіти з дитиною нікому. Десь у той час як раз гримнули “лихі дев’яності”, коли не тільки народжувати – жити було страшно. Батьки працювали удвох, як прокляті, і тільки раділи, що своєчасно привчили дочку до самостійності – вона абсолютно не доставляла проблем. Про другу дитину і мови не йшло.

Однак у віці добре за тридцять батьки раптом дозріли.

Життя налагодилося, старша дочка якось непомітно виросла, навіть не залишивши спогадів – а чи були вони батьками-то? Здавалося, Маргарита завжди була розумною, самостійною, цілеспрямованою – одним словом, дорослою. А як з малюками – батьки майже не пам’ятали. Загалом, захотіли народити і виростити – усвідомлено, вдумливо, відчуваючи себе матір’ю і батьком.

Стали пробувати зачати – а ніяк.
Все життя ретельно оберігалися, були впевнені, що варто тільки припинити – і відразу, але не виходило.
Але і відступати вже не хотіли – обстежувалися, лікувалися, в кінці кінців, пішли на ЕКО і в сорок років народили Маргариті сестру, Вероніку.

Зараз Вероніці вісім років, мама не працює, з перших днів сидить з нею вдома і “насолоджується усвідомленим материнством”.

Маргарита категорично не впізнає свою строгу, категоричну, владну маму: сестрі дозволено все. Батьки скуповують їй одяг та іграшки, а останнім часом вже і гаджети, загодовують солодощами, нескінченно розважають і бавлять – “коли ж дитину побалувати-то, як не в дитинстві”.

– З тобою ми накрутили стільки помилок, що уявити страшно! – пояснює Маргариті мама. – Що ж, молоді були, дурні. Та й час був інший, тоді багато собі дозволити не могли, сама пам’ятаєш … Інша справа зараз. Зате вже з другою дочкою багато чого не повторимо.

Мама запоєм читає літературу і виховує сестру “по книжках”.

Проте результати особисто Маргариту пригнічують – дівчина росте розбовтана, розгальмована, абсолютно нічого не вміє і постійно виправдується матір’ю – “ну адже вона ж ще дитина”. Проте ця дитина без будь-яких комплексів може назвати не тільки сестру, але і мати дурепою або вівцею, робить тільки те, що хоче, і ніхто їй не указ.

Може  Маргарита і не звертала б особливо уваги на всі ці проблеми – в кінці кінців, дитина не її.

Проте в останній рік вона відчуває, що у батька з матір’ю якось все погано у відносинах. Відверто кажучи, все рухається до розлучення, і здається, у батька хтось є. У матері на нервовому грунті загострилися болячки, з’явилися нові і час від часу та тепер заводить розмову на тему: “Обіцяй, що якщо що зі мною, ти сестру не кинеш”. І хоча мамі ще немає і п’ятдесяти, та й батько поки живий-здоровий і навіть не пішов і сім’ї, Маргарита від теоретичних думок про те, що може доведеться взяти сестру до себе, приходить в жах. Як з нею боротися?

Маргарита не знайшла нічого кращого, як сказати матері, що якщо та буде виховувати Вероніку в тому ж дусі – та в разі чого піде в дитбудинок. Тому що Маргарита з нею не впорається. І ніхто не впорається. Потенційна нова дружина батька і намагатися не буде, ось ще …

Мати серйозно образилася.
Довго не розмовляли, ось тільки недавно помирилися. Але тактику щодо молодшої дочки мама не змінила.

Що робити Маргариті? Мовчати, ніби її хата скраю і взагалі це не її справа? Але ж цілком можливо, що скоро це буде цілком собі її справа. Навіть якщо з матір’ю все буде в порядку, вона цілком може не впоратися з пубертатом і доведеться втручатися, вирішувати проблеми?

Або втручатися вже зараз? але яким чином?