Народи дитину на радість бабусі! – казала вона…

Сиджу у подруги в гостях. Подруга явно насолоджується відпочинком і спілкуванням – п’ятирічну дочку повела погуляти бабуся. Але вони незабаром приходять і починається незрозуміла для мене історія. Обидві похмурі і мати подруги ледь не з порога заявляє: Уляна! Я повинна з тобою поговорити. Твоя дочка виросте гулящою!

Вона вела себе жахливо в сквері. Ми прийшли посидіти, погодувати пташок, але вона побачила якихось там знайомих хлопчаків і помчала до них! Мені тільки куртку кинула – жарко їй, бач!

І взагалі, вона не орієнтована на сім’ю, а я їй просто байдужа. Насті, Галинки, Софійки та Максимки їй дорожче, ніж бабуся.

Ти не виховуєш в ній родинні стосунки! Коли ти росла, ти від мене ні на крок не відходила. А твоя дочка зайнята тільки собою.

Малятко каже: “Бабусю, ну я ж вибачилась.”

Та відповідає: “Вибачилася, вона, подумаєш”.

Потім вже, коли ми залишилися втрьох, бабуся пішла в свою кімнату ображатися далі, Уляна розповіла, що мати їй мізки виносила: народи дитину, коли народиш? Дитину треба, на радість бабусі. Ну ось вона – радість.

Я не розумію бабусю, що такого жахливого в тому, що дитині захотілося побігати з друзями, а не сидіти на лавочці з нею.

А ви як вважаєте – хто з них має рацію?