Наречений активно готувався до весілля, а на церемонію не з’явився

Мої батьки завжди були для мене ідеальною сім’єю. Я щиро вірю, що колись буду також дуже щасливим в шлюбі. Цього року батьки святкують 25 річницю їхнього весілля. Кожного року, в цей день збираються найближчі родичі та друзі, а щасливий тато знову розповідає їхню історію, яка схожа на сценарій голлівудської мелодрами.

Коли татові було 23 роки, він надумав одружитися з однокурсницею Мартою. Його батьки були задоволені: дівчина з хорошої родини, красуня, спортсменка, відмінниця. Кращого вибору своєму синові й побажати не можна.

Стали активно готуватися до весілля – вибрали ресторан, а потім і меню. Замовили у відомого в місті ювеліра оригінальні кільця, в кращій кондитерській – торт. Знайшли кравця, у якого руки ростуть звідти, звідки потрібно. Зняв він мірки, став шити костюм. Наречений і наречена в ейфорії, родичі в приємних клопотах, гості розщедрюються на подарунки. Нічого не віщувало того, що ця весілля не відбудеться. Навпаки, все йшло ідеально, ніяких накладок і непередбачених ситуацій.

Ось тільки за два дні до весілля, від нервового напруження у мами нареченого спину прихопило. Намазали маззю – толку немає. А жінці танець з сином станцювати хочеться, а не корчитися від болю, яка в поперек стріляє. Подзвонила вона знайомого лікаря: «Рятуйте, за два дні ви повинні мене на ноги поставити» Лікар пообіцяла надіслати медсестру, щоб та зробила якийсь чарівний укол. Мама відповіла, що не пошкодує ніяких грошей і обов’язково щедро віддячить своїх рятівників.

Медсестру Інну наречений в перший її візит вдома не застав. А за день до весілля сам відкрив їй двері, пропустив у квартиру та обімлів. Перед ним стояла та, за якою він би на край світу пішов. Інна зайшла у квартиру, зняла пальто, передала його на руки збентеженими юнакові й пройшла в кімнату. Її ж і інші хворі чекають. Тато так і залишився стояти в коридорі, з пальто в руках. Інна зробила укол, вийшла в коридор, одяглася і попрощалася.

Тато за нею. Телефонів мобільних в той час не було, а якщо і були – то не у всіх. Рідня турбується. А знайти його не можуть. Він, як хвостик, за Інною. Проводив її за всіма адресами. Вечір. Пізно. Вона його додому жене. А він каже:

– Не піду я додому. Буду на лавці біля твого будинку ночувати.

– Навіщо? – здивувалася Інна.

Тато і розповів про те, що на наступний день у нього весілля призначене. Марта – хороша дівчина, але він тільки що зрозумів, що це не любов зовсім і він не хоче ламати їй життя.

– Ну ви тоді підніміться, від мене додому зателефонуйте. Батьки ж хвилюються ваші!

Тато подзвонив своїм батькам. Вони жодному його слову не повірили. Вирішили, що у нареченого шок від напливу почуттів. І те, що він несе маячню – в межах норми. Він, як відповідальний громадянин, обов’язково прийде в РАЦС. Нічого скасовувати не стали. І дарма.

Наречений на весілля не з’явився. Наречена зі своїми батьками істерик закочувати не стали. Вони якось несподівано зібралися з силами, з думками й майже хором по-філософськи висловили: «Значить, не судилося бути разом». Поведінка людей в несподіваних ситуаціях – теж свого роду культура.

Мама нареченого розплакалася ридаючи, розуміючи, що вони таку культурну наречену і її сім’ю упустили. І при всіх присутніх пообіцяла стерти в порошок свого сина.

А син, щасливий, закоханий, окрилений ще пів року навколо Інни кружляв. Поки вона за нього заміж не вийшла. І народилися у них ми – я і 2 моїх  молодших брата. І тільки через роки бабуся і дідусь пробачили синові його каприз. Від долі не втечеш, навіть якщо доводиться бігти від вінця в протилежну сторону.