Надя знайшла свою фотографію тридцятирічної давності і важко зітхнула. Але вона навіть не уявляла, що щастя почнеться із цієї фотографії
Одна жінка знайшла свою стару фотографію. Ще для студентського квитка – скільки ж років минуло? Тридцять з лишком.
Жінка глянула в дзеркало і відвернулася. Надто разючим був контраст. Наче це й не її фотографія, а якась худенька чарівна дівчина з сумними великими очима. А в дзеркалі – інша особа.
Надя фото відсканувала та розмістила на своїй сторінці в мережі. Просто так, щоб зберегти. Передплатників півтори людини, десять друзів – колеги. Нехай буде фотографія цієї худенької задумливої дівчини з довгим густим волоссям. У зеленому светрі з ромбами біля горла.
Фотографія чорно-біла, але Надя згадала светр. І чобітки. І джинси старі, єдині. І холодний зимовий день, фотоательє, потім там у конверті видавали фотографії.
Надя повернулася на мить, пірнула в запахи, кольори, вона ясно бачила сіре крижане небо над містом, відчувала своє легке тіло, радість і тривогу, – поступила. А вчитись, а жити в іншому місті, а гроші?.. Але як добре жити? Яке щастя! Все можна подолати, так?
Сніг лежав. На ринві біля ательє висіли бурульки і іскрилися, як алмази. Це виглянув сонячний промінь.
Надя здригнулася і прийшла до тями. І знову подивилася в дзеркало на своє обличчя, зовсім інше. І волосся інше. Коротке. Це від хвороби випало, довелося постригти. Треба працювати та жити далі. Надя зітхнула, телефон відклала і пішла готувати вечерю.
Фотографію ввічливо “полайкали”. Написали один коментар, мовляв, час нікого не шкодує. Яка була красуня! Начебто правильно написали, але важко стало на душі.
Проте відтоді відбулися зміни. Зміни на краще.
Пам’ять стала кращою. Надя немовби вийшла з туману, в якому була останніми роками. Вона почала швидше розуміти, моментально побачила помилки у звіті, виправила. І дуже багато роботи почала встигати виконувати. Внесла багато слушних пропозицій… Наче прокинулася. Начальник був вражений.
З’явилися сили. Надя захотіла гуляти. І після роботи поспішала не на автобус, а на бульвар, там ходила за будь-якої погоди. Купила собі нові речі, – захотілося до магазинів ходити. Дурне заняття, але дуже бадьорило. Якщо не купити, то хоч подивитись, помилуватися! І випити чашку кави у кафе там же, у торговому центрі.
А потім до ошатної Наді, що пахла щойно купленою туалетною водою, підсів за столик приємний повний чоловік. Назвав на ім’я. Та це ж Боря, він навчався разом із Надею в інституті. І одразу її впізнав, сказав, що Надя зовсім не змінилася.
Вони проговорили дві години, сміялися, згадували, розповідали про своє життя. Надя прийшла додому і подивилась у дзеркало. Їй все ж таки дивно було, що Боря її впізнав. Але з дзеркала дивилася дуже, дуже схожа на те молоде фото жінка! Впізнати легко. Надя знову змінилася, ось воно що. Тепер – на краще.
Змінилася. І здоров’я поправилось. І з Борисом вони стали парою, отак. Він зізнався, що ще з інституту був закоханий, але дуже несміливий. Так і проворонив свій шанс, але встиг таки! Через тридцять років…
Надя свою фотографію віддала збільшити, вставила у гарну рамку. Тепер фотографія як дзеркало, – Надя дивиться в неї і тихенько дякує. Вона знає, що щастя почалося із цієї фотографії. Вона повернула Надю до себе самої. І розбудила сплячі сили.
Надя пірнула в минуле і повернулася оновленою. Принесла енергію звідти, як перли з морського дна. Так само Надія пояснює те, що сталося. Хоча є речі, які важко пояснити. І майже неможливо. Вони просто існують, і все. Іноді цього достатньо, щоб вижити та повернутися до себе справжнього.