Надійний спосіб позбутись непроханих гостей

Я була на сьомому небі від щастя, коли ми з чоловіком нарешті змогли купити власну квартиру. Ми вдвох пристойно заробляли, але обмежували себе абсолютно в усьому і за чотири роки зібрали необхідну суму для покупки. Ми купили сирець і, зробивши ремонт, заїхали в пусту квартиру. Все необхідне вирішили купувати поступово.

Ми були дуже щасливі, але щастя тривало недовго. Досить швидко  я  стомилася від нескінченного потоку родичів чоловіка. Ми ще навіть не облаштували квартиру, а вже лунали дзвінки у двері.

– Я тільки одним очком гляну, як ви влаштувалися. – обіцяв черговий гість.

В першу чергу – мама чоловіка, потім його всілякі дядьки й тітки, сестра, двоюрідні брати. У чоловіка дуже багато рідні в рідному селі. І таке щастя – один з них в місті обжився, значить і інших підтягнути повинен.

Приїжджали всі ці люди без дзвінка. Просити, розмовляти та нагадувати, щоб хоча б за тиждень-два попереджали, було марно. Адже вони всі – найближчі родичі мого чоловіка, а значить – найбажаніші гості в нашому домі. Чоловік, як буває в подібних випадках, поки нікого не було, бив себе в груди:

– Все, набридли, більше ніхто поріг мого дому не переступить!

Але, варто було чергового родичі постукати у двері, як чоловік перетворювався в слухняного хлопчика.Візити почастішали, коли ми купили необхідні меблі й техніку.  Чоловік покірливо впускав гостей, які приїхали на день-два-тиждень, і терпів їх закиди та моє невдоволення.

Ми взяли двокімнатну квартиру, завбачливо потурбувавшись  про власну кімнату для нашої майбутньої дитини. І ця друга вільна кімната особливо не давала спокою ні свекрухи, ні зовиці. Саме їхні візити, ставали все частішими та  довшими. Хто з них перший почав капати на мозок моєму чоловікові про свій переїзд до нас, я точно не пам’ятаю. Чоловік клявся, що нікому не дозволить до нас переїхати. Але я, прекрасно знаючи поступливість чоловіка, вирішила взяти все у свої руки.

На моє щастя, моя старша сестра Каріна з чоловіком і дітьми живе неподалік. Я домовилася з сестрою, що, нібито, вона з дітьми живе у мене. Вона видала мені пару пакетів з іграшками та дитячим одягом, який вже замалий на її дітей, щоб я все це красномовно розклала по вільній кімнаті. І тепер, як тільки хто-небудь переступить поріг нашого будинку, як ми з великим сумом повідомляємо, що місця у нас немає.

– Як немає? – обурилася свекруха. – Я до сина в гості приїхала, вже для матері диванчик нехай знайде!

Я провела свекруху в кімнату і попередила, що у нас живе моя сестра з 2 дітьми, зараз вони на прогулянці, але скоро прийдуть.

– Якщо хочете, можете переночувати з ними. Я вас правильно зрозуміла? Ви ж з ночівлею приїхали? – запитала я у свекрухи

. – З ночівлею. – кивнула свекруха.

– Розташовуйтеся! – посміхнулася я і пішла дзвонити сестрі.

Каріна з дітьми прийшла через 20 хвилин. Мої племінники – справжні маленькі шибеники, ні хвилини спокійно посидіти не можуть. І вечір у моєї свекрухи був дуже веселим.

– Я ляжу спати з вами, я не буду ночувати в цьому дурдомі. – свекруха тицьнула пальцем в дітей.

Але чоловік, всупереч своїй поступливості, нашу спальню від зазіхань матері відбив. Коли племінник голосно повідомив присутнім, що уві сні племінник пускає гази, а маленька племінниця попросилася спати поряд зі свекрухою, зі словами: «мама не дозволяє поряд з нею лягати – я пісяю в ліжко», мама чоловіка, чомусь, психанула:

– У мене мігрень від вас всіх почалася! Чому ви мені не сказали, що у вас гості? Я б нікуди не поїхала!

Логіка – залізна. Ми ж не знали, що свекруха до нас збирається, а ось попередити її про гостей повинні були. Свекруха поїхала в той же вечір. Одна справа – будувати з себе царицю при синові та невістці, а зовсім інше – поруч зі стороннім для неї людьми.

Я подякувала Каріні й вона з дітьми пішла додому. Сестрі з подібним проханням про допомогу я дзвонила ще кілька разів. Поки кожен з родичів чоловіка не приїхав переконатися – чи правда, що у нас хтось живе? Їх обуренню немає меж – рідня чоловіка вважає, що ми могли б поселити у себе кого-небудь з них, а не мою міську сестру. Половина чоловікової рідні – образилася, друга половина – почала забувати до нас дорогу.

Воно й на краще. Набридли, чесне слово.