– Набрид вже вити. Захищатимеш, я і тебе стукну!

Марія приїхала сюди недавно, за пару місяців до цього інциденту. Вона багато років відпрацювала в шкідливих для здоров’я умовах, швидко вийшла на пенсію. У свої 47 вона захотіла змінити міську метушню на спокійне сільське життя. Залишила квартиру дочці, а сама переїхала в село неподалік.

На наступний день після приїзду до неї прибилася дворняга, яку назвала Босим, за його білі лапки. Істота добра і дуже ласкава. Жили – не тужили, а потім пес почав вити.

Весь день – він скиглить. Другий день скиглить. На третій приходить сусід і каже:

– Слухай, заткни свого пса!

– А що я можу зробити? Він же пес.

– Не знаю що робити, але заткнути треба. Він же не просто скиглить, а ще й ночами виє. Я зовсім не висипаюся.

– Повиє і перестане. Він же собака.

Пес підбіг до сусіда, хвостом виляє, до ноги треться. Той повернувся і як копнув з усієї дурі. Пес зойкнув від болю, але не втік, а ображено відправився в будку.

– Ти чого?

– Набрид вже вити. Захищатимеш я і тебе стукну, – грубо буркнув сусід і пішов геть, задоволений собою.

З того дня Босий тиждень не вив. Був тихіше води нижче трави. Мабуть, обмірковував якийсь план. Лише зрідка скиглив, лежачи на підстилці, опустивши голову на лапи, немов хотів стриматися, але не міг, тому виглядав дуже сумним. Марія переживала за собаку, адже той толком не їв, не пив.

А потім ні з того ні з сього знову почав вити. З одного боку – псу полегшало, з іншого – жінка побоювалася неадекватного сусіда. Цього чоловіка мало хто любив з місцевих, а звали чоловіка Іван Іванович. День проходить, інший – сусід не з’являється. Марія сховала пса в сарай, але той і там вив. Іванович так і не з’явився. Минають дні.

Жінка хвилюється, хвилюється – може трапилося щось? Вийшла надвір, виглядає. Глянула на всі боки – нікого. Тільки надумала повернутися в будинок, швидка допомога підкотила до сусідського будинку. Чекає. Минуло хвилин десять – виносять на носилках сусіда.

Виявляється, у нього серцевий напад. До носилок підбіг Босий і заскиглив. Іван Іванович звісив руку. Пес підбіг ближче та облизав її. Сусід посміхнувся. Його посадили в машину і відвезли.

Майже три тижні пролежав там, а повернувшись пригостив пса ласощами. Тільки в лікарні Іван Іванович зрозумів, що пес вив не просто так. Він по-своєму попереджав, що десь неподалік ходить сама смерть.