На останні гроші він вилікував її котика, а вона назавжди змінила його життя

У молодшої сестри мого чоловіка загубився її котик. Породистий. Коштував він їй свого часу чималих грошей. Плакала Іра дуже сильно. За 5 років вона дуже прив’язалася сильно до вихованця, адже жила вона окремо від батьків у своїй квартирі з Генрі.

Після того, як Генрі зник, пройшло вже близько тижня. Ірина не знаходила собі місця. Вона оббігала всі двори, перевірила під’їзди сусідніх будинків, навіть місцевим мужикам гроші платила, щоб вони по підвалах полазити, котика пошукали. Ми з чоловіком також після роботи допомагали їй шукати цього красеня.

Ірина тримає власну ветеринарну клініку, у якій налагоджені зв’язки з багатьма клініками та притулками для тварин. Підключила вона всі свої зв’язки, але Генрі так ніде і не було. У всі місцеві газети, групи  в соціальних мережах, загалом, скрізь, куди тільки можна, оголошення давала. Все безрезультатно. Генрі наче крізь землю провалився.

Вже майже зневірившись, Іра пішла розклеювати по району оголошення з фотографією котика. В оголошенні вказала свій номер телефону і написала, що той, хто знайде її улюбленця, отримає винагороду. Буквально на наступний день, дзвінок:

– Ваш котик у мене! – сказав в трубку телефону хриплий чоловічий голос.

– Хто ви? Як з вами зустрінеться?  – Іра не повірила своєму щастю.

– Підходьте до теплотраси біля лікарні, я завжди майже тут,  – сказав незнайомець.

Іра була в той момент на іншому кінці міста, але попри все, кинулася їхати до вказаного місця стрімголов. Приїхала, пробралася до теплотраси через чагарник, дивиться, а там дійсно її Генрі. Сидить і їсть з одноразової миски. І чоловік поруч якийсь.

– Генрі, де ж ти пропадав?  – кинулася вона до нього. Кіт подивився на неї. – Ой, а що це в тебе? Ти поранився?  – Іра помітила на лапі кота свіжу рану, ретельно оброблену і зашиту.

– Так його собаки погризли місцеві, – сказав чоловік.

Чоловік, який знайшов кота, виявився бездомним, який жив на цій самій теплотрасі.

– А хто йому рану зашив? – не зрозуміла Іра.

– Так я і зашив. Шкода його стало, – говорить мужик.

Іра подивилась на нього не розуміючим поглядом, мовляв, як?

– А, так ви не переживайте, я за освітою ветеринар. Просто життя так склалася, – чоловік посміхнувся і показав рукою на теплотрасу.

– Ветеринар? – не повірила дівчина.

– Так, у мене і диплом залишився. Правда, пошарпаний весь. А який сенс, ніхто й не дивиться його, всі по одягу зустрічають, – розповів бідняк.

– А зашили то ви як? Звідки медикаменти?  – не розуміє Іра.

– Та ви не переживайте, там все зроблено, як треба. Були у мене двісті гривень. Купив і перекис і шприц і знеболююче. Мужики ще грошей підкинули. Правда, в польових умовах довелося, але нічого, все в порядку. Запалення ніякого немає. Ну і на залишки грошей корм йому купив. Видно, що породистий, голодувати не звик, – розповів чоловік.

– А як мене знайшли? – дівчина щиро здивована.

– Так на кожному розі оголошення висять, з фізіономією цього красеня і вашим номером телефону. А телефон у мене є. Ось я і подзвонив, – з цими словами мужик дістав з кишені старий кнопковий телефончик.

– Виходить, що ви, як ветеринар, знали, що кіт породистий і коштує дорого. Припустимо, ви через це вирішили врятувати тварину, щоб потім його продати та отримати хороші гроші. Але ви подзвонили мені, розуміючи, що великої винагороди, напевно не отримаєте. До того ж витратили на мого Генрі всі свої заощадження. Чому?  – до Іри почав доходити зміст того, що сталося.

– Господи, а навіщо його продавати, якщо у нього господиня є? Я то вже знаю, як погано буває, коли втратиш свій дім. Він хоч і тварина, але ж і у нього свій дім є. І до вас він, напевно, звик. Ні … Кожен повинен жити у своїй сім’ї, – щиро відповів чоловік.

Минуло близько місяця. У ветеринарній клініці, якою керує Ірина, вів прийом новий фахівець. Доглянутий та імпозантний чоловік – ветеринар, у якого, як виявилося, були просто золоті руки. Різко збільшився потік клієнтів, тут вже спрацювало «сарафанне» радіо.

Ірина тоді  вирішила не платити біднякові жалюгідну «винагороду», а серйозно взятися за його долю. Зняла чоловікові квартиру, допомогла з оформленням тимчасової реєстрації та працевлаштувала у свою клініку. І ще жодного разу не пошкодувала про це.

Це черговий яскравий приклад з життя, що кожне добро, зроблене нами, буде обов’язково  винагороджене. Тільки не варто цього чекати, цілеспрямовано. Потрібно робити добро, не помічаючи цього.