На мій погляд, краще взагалі не ходити на побачення таким чоловікам, щоб не ганьбитися
Ось часто читаю пости на тему меркантильності. Зазвичай вони супроводжуються запеклими суперечками з обох сторін: жінок називають халявщицямі, які посягають на гаманці з грошима, а чоловіків – скупими бідняками.
Одного разу я ходила на побачення з хлопцем. Причому це була наша друга зустріч. Спочатку ми мило поспілкувалися, трохи розповіли про себе та про плани на майбутнє. Другу зустріч знову призначив хлопець.
В кінці вечора, коли принесли рахунок, він сказав, що зараз складно з грошима. Я кивнула. Кава коштувала 70 гривень. Я дала йому 40. Більше ми нічого не замовили. Просто сиділи та розмовляли. А потім він попросив мене підвести його до будинку (я на машині), тому що на вулиці було холодно, а він жив недалеко.
Найцікавіше, що під час прощання він спробував мене поцілувати. Потім я довго думала, що, можливо, це була перевірка, яку я не пройшла, але стало якось неприємно, що чоловік себе так повів.
Так погано провів час, що навіть за чай не захотів платити? Хіба в мені говорить в такому випадку меркантильність? Навіть одногрупники завжди платили за мене в транспорті в студентські роки, коли туго з грошима було у всіх.
Якщо вони не брали гроші, то платила за них сама в наступний раз, а друзі-чоловіки досі платять в кафе, якщо збираємося разом. В який момент я звернула не туди? За вечерю я б сама заплатила, без проблем, але, копійки за каву?
Невже хтось справді вважає, що для жінки в наш час чашка кави – це подарунок долі? На мій погляд, краще взагалі не ходити на побачення таким чоловікам, щоб не ганьбитися.