– Ми ж сподівалися, що допрацює вона й поїде в село, а ця…
В моєї співробітниці Іри мама нещодавно вийшла на пенсію. Жінка здала свою трикімнатну квартиру, додала пенсію, зняла всі свої заощадження і звалила жити в Хорватію. В планах у неї ще побувати в Болгарії й Туреччині. Можливо, ще й Греція. Там теж, кажуть, нашим пенсіонерам можна прожити, причому прожити так, що «проживання» буде життям, а не похмурим існуванням.
– Це огидно! – сказав чоловік співробітниці. – Вона ж стара, куди їй по світу шлятися, тільки ганьбитися.
– Про вас могла б подумати! – стиснула губи свекруха Іри. – Вона ще й натякнула, типу, яблуко від яблуньки недалеко котиться, раз я її дочка то теж в старості піду в загул і буду ганьбити сім’ю.
Чоловік Іри сам не свій від люті, вони за його машину кредит віддати ніяк не можуть, протерміновані платежі вже три місяці, а теща по курортах їздить. Іра переконана, що мама чомусь повинна б допомогти виплатити кредит за машину, взяту в кредит для чоловіка. Свекруха Іри тепер кожен день нагадує, що вони у неї живуть, а сваха квартиру взяла і здала!
Іра скаржиться всім, сподівається на співчуття, і, практично завжди, його отримує, адже кожному відомо: жінка на пенсії більше не належить собі. Вона – безкоштовний додаток до внуків, її житло – не для неї, а для дітей, та й взагалі, на що вона розраховує, стара?
Хоча, фактично, діти, які вже давно дорослі, могли подбати про житло для себе самі, а не розраховувати на мамине або, тим більше не жити десять років у квартирі його мами.
– Ми з Дімою сподівалися, що допрацює вона й поїде в село, – оплакує нездійснені надії Іра. – Ну от скажи, невже не безсовісна вона?
– Вона у тебе ще і заміж вийде, – з якоюсь таємною зловтіхою пообіцяла я.
Мама Іри постить в соцмережах фотографії свої з підписами, що в шістдесят життя тільки починається. Я їх полайкала. Тому що вона – права.
А всі родичі, які збираються сісти на шию, які стверджують, що раз ти на пенсії, то пора перестати про себе думати – нехай вони йдуть лісом, полем і морем. Вони-то якраз і є – безсовісні.