Ми з чоловіком просто посварилися, а свекруха вже винесла із квартири все, що колись дарувала, навіть дитячий конструктор

Моя свекруха спить і бачить, що ми з її сином розлучимося. Їй ніяка невістка мила не буде, їй потрібно, щоб син завжди був біля її спідниці. Така ось людина.

Нашим стосункам палиці в колеса вставляла ще до офіційної реєстрації шлюбу, та й після своїх спроб не залишила, поки син на неї не гаркнув, щоб вона в нашу сімʼю не лізла.

Вона все ще лізе, але вже не так безпардонно, намагається діяти акуратніше, потихеньку підливаючи олії в якийсь скандал.

Начхати їй, що у нас діти, спільна іпотека і взагалі вже десять років шлюбу за плечима. Свою ідею нас розвести, вона досі не викинула з голови.

У сімейному житті буває всяке. Не буває такого, щоби взагалі жодного гострого кута не було. Ось на цих кутах свекруха й ловить.

Завжди встає на бік сина і давай йому вуха нашіптувати, що я його не ціную, ні в що не ставлю, треба мене покинути, адже він ще молодий і влаштує своє життя.

Не прямими словами, звичайно, але суть саме така у її промовах, які вона веде. Чоловік не дурень, розуміє, куди мама хилить, але він до неї не прислухається, слава Богу.

Але недавно свекруха зуміла вразити, хоча я думала, що за десять років вже побачила весь арсенал її хитрощів і трюків.

Ми з чоловіком сильно посварилися. Останні кілька місяців було дуже напружено і щодо фінансів, і щодо роботи, ще й діти один за одним по колу хворіли.

Обидвоє ми були на взводі, хоч і намагалися стримуватись. А в один момент коротнуло і всі емоції рвонули назовні.

Було багато сказано одне одному, зокрема й зайвого. Кричали один на одного так, як ніколи раніше не кричали. У нас взагалі немає звички спілкуватися на підвищених тонах, але тут одне на інше нашарувалося.

Ми лаялися, били посуд та виливали емоції. Дякувати Богу, діти цього не бачили, вони були в гостях у моїх батьків. Напевно, це також відіграло свою роль.

Чоловік зрештою грюкнув дверима і пішов, як потім виявилося, до мами. Я прибрала уламки, навела лад і лягла спати, не було моральних сил навіть на сльози.

Вранці я прокинулася сама, пішла працювати. За ніч організм упорядкував думки, мабуть, розрядка зі зливом напруги подіял, причому не тільки на мене.

Вже після обіду ми з чоловіком переписувалися, перепрошували один перед одним і планували, як проведемо вечір. Тепер треба було нормально поговорити.

Увечері чоловік зустрів з роботи і ми разом пішли додому, говорячи про щось абстрактне. А ось вдома на нас чекав сюрприз у вигляді мами чоловіка.

У неї був ключ від нашої квартири про всяк випадок, але раніше вона ним користувалася, коли ми кудись виїжджали. А тут, без попередження, прийшла.

Вдома панував бардак, а біля дверей стояли пакети, сама свекруха шаруділа десь у залі. Ми з чоловіком від такої сцени отетеріли.

Мама чоловіка рилась у шафі, упаковуючи речі сина і щось співаючи собі під ніс. Коли вона побачила сина, то зрадовано заявила, що вже майже все запакувала, залишилося тільки на одну ходку, зараз вони додому підуть.

Я нічого не розуміла, чоловік теж. Вдома був розгром, ніби тут натовп дикунів пройшов чи поліція обшук якийсь проводила.

Виявилося, що свекруха вирішила кувати залізо поки ще гаряче. Вчора чоловік обмовився, що ми посварилися і його мама порадувалась.

Вона вирішила швиденько перетягнути всі речі сина, всі подарунки, які колись дарувала, до себе, щоб у сина було менше приводів сюди приходити.

Декілька ходок від нас до себн вона вже зробила. Ця жінка навіть дитячий конструктор забрала, бо вона його дарувала, от онуки до неї приходитимуть і гратимуть.

Я пішла в іншу кімнату і слухала, як чоловік другий раз за два дні репетує. Свекруха щось кричала у відповідь, а сусіди довбали по батареї.

Чоловік залишок вечора перетягував речі назад, а я наводила порядок, бо свекруха не соромилася, вигрібаючи всі шафи.