Ми з чоловіком домовлялися, що я сидітиму вдома і роститиму дітей, але тепер мені доводиться тягнути всю сім’ю. Все частіше в моїй голові думка: “навіщо я вийшла заміж”

Моє життя йде зовсім не так, як мені хочеться, а чоловік не поспішає це виправляти. Зараз я головний здобувач у сім’ї, хоча ніколи нічого подібного не хотіла.  Для мене кар’єра – справа десята. Не подобається мені вся ця підкилимна боротьба, інтриги та інші радощі життя. Набагато краще я почуваюся, коли займаюся будинком і сім’єю.

У нас із чоловіком і була домовленість, що він здобувач, а я займаюся домом та дітьми. Такий варіант влаштовував нас обох. У нього в сім’ї жили за таким же принципом.

Свекруха взагалі жодного дня не працювала. Як у вісімнадцять років одружилася, так і все. Народила чотирьох дітей, займалася будинком, садом, а свекр зростав у чинах та забезпечував усю сім’ю.

У мене в сім’ї було інакше. Мама бігала, як білка в колесі, намагаючись встигнути і на роботі, і вдома, і нас із сестрою під контролем тримала.

Тато працював, але так, аби було. Вчитися не хотів, працював без ентузіазму, нами із сестрою не займався, бо це не чоловіча справа.

Моя сім’я чудово ілюструвала мені, як я точно жити не хочу. Мама завжди виглядала стомленою, на себе часу не вистачало. Я хоч її і люблю, але бути схожою на маму не хотіла ніколи.

Зі своїм чоловіком я ще до шлюбу все обговорила, пояснила свою позицію, почула, що він підтримує мою думку та поділяє погляди на сім’ю.  Ми розписалися, я ще півроку попрацювала, а потім збиралася в декрет. Чоловік нормально отримував, забезпечував усім необхідним.

Жили ми в моїй спадковій квартирі, тому й вирішили не зволікати з дитиною, тільки косметичний ремонт зробили та дещо з техніки оновили.

Перший декрет я відсиділа без проблем. Чоловік працював, я займалася будинком та малюком, на момент виходу з декрету я вже знала, що вагітна.

Звичайно, роботодавець не зрадів такому, але мені було байдуже. Я була впевнена, що після другого декрету я на роботу не повернуся.  Але довелося вийти навіть раніше, ніж я планувала, бо чоловік лишився без роботи. Спочатку зарплату зменшили, а потім взагалі підвели його під скорочення.

Нова робота ніяк не знаходилася. Або платили копійки, які нас не врятують, або треба було їхати в інше місто, а ми до цього були не готові.

Тоді на роботу вийшла я. З начальником ми серйозно поговорили, він не особливо хотів мене бачити, але ми домовилися, що щонайменше рік я відпрацьовую без жодних викрутасів. За три місяці, якщо вирішу йти, повідомлю його.

Він тоді знайде мені заміну на постійну основу, а маю час, щоб навчити всьому змінника і передати справи без поспіху.

Я тоді думала, що року вистачить за очі, щоби чоловік знайшов роботу. А я потім зможу знову займатися домом та дітьми. Але ситуація склалася інакше.

На роботу чоловік вийшов, як молодша дитина пішла в садок. Знайшов місце, де він мав перспективу зростання, за півроку він розраховував стрибнути на сходинку вище, додавши і в зарплаті.  Але щось у нього все не виходило, кар’єра не йшла, а чоловік наче перегорів. Зате кар’єра почала складатись у мене, хоча я не рвалася її будувати.

Просто нам потрібні були гроші для сім’ї, тож коли мені пропонували додаткові обов’язки, я їх на себе звалювала та виконувала. Начальство це оцінило, як і те, що я не ходжу на лікарняні. З дітьми зазвичай сидів або чоловік, або свекруха, а я працювала, хоча було дуже важко зосередитися на чомусь, коли твоя дитина хворіє.

У результаті мені запропонували вищу посаду, де в мене буде не тільки більший оклад, а й перспективи подальшого зростання. Я одразу зауважила, що в мене може змінитись ситуація і пообіцяла заздалегідь попередити про це. Мене підвищили.

А ось чоловік усе тупцював на одному місці і його це, судячи з усього, не дуже напружувало. А мене це злило. Так, він приносить додому якісь гроші, допомагає мені з дітьми і по дому, але все замислювалося зовсім інакше!

– А що я можу зробити, якщо в тебе кар’єра краща? – розводить руками чоловік.

Та не потрібна мені ця кар’єра. Я сама собі починаю нагадувати собі свою маму, долю якої не хотіла повторювати. Я хочу бачити, як ростуть мої діти, зустрічати чоловіка з роботи, вести домашнє господарство та створювати затишок.

Навіщо мені чоловік, який не може мені все це забезпечити? Дала чоловікові півроку. Якщо за цей час він не зможе знайти собі роботу, яка б дозволила мені звільнитися, то ми розлучимося.  Мені так буде простіше. Хоча б у голові перестане звучати питання “навіщо я вийшла заміж”. Робитиму кар’єру і виховуватиму дітей, але без зайвої гирі на ногах.