Ми з бабусею провчили ледачого брата чоловіка.

Мій чоловік і його молодший брат – сироти, яких виховала бабуся. Звичайна привітна бабуся: в міру добра, в міру сварлива. Ми з нею з першої зустрічі знайшли спільну мову. Віктор завжди з теплом відгукується про бабусю і не упускає можливості її відвідати.

Після одруження чоловік переїхав жити до мене у квартиру, а в розпорядженні бабусі залишився його 16-річний молодший брат. Легковажний. Навчається абияк, для галочки. Вечори проводить у сусіда-однокласника, там є комп’ютер та інтернет. Від домашніх справ ніс верне.

Збираюся недавно додому з роботи, мені Віктор дзвонить:

– Купи чогось смачного, до нас Міша приїхав.

Забігла в магазин, набрала смакоти, хлопцеві його улюблені чіпси купила – бабуся забороняє, а я іноді підгодовую. У коридорі я спіткнулася об сумку. Важку таку сумку.

– О, ти вже прийшла? – на шум вийшов чоловік, з-за його спини виглянув Міша, привітався і зник в кімнаті.

– Прийшла. Це що? – на сумку показала.

Знаєте вираз морди собаки, коли вона знає, що винна? Вуха притиснуті, хвостом виляє й очі зворушливі? Вітя зобразив щось схоже:

– У Михайла з бабусею скандал, він поки у нас поживе. Ти не проти?

– Довго?

– День-два, не більше.

Кивнула, пішла на кухню, попросивши прибрати з проходу сумку. За вечерею почала питати, що у них знову з бабусею сталося. Бігає він до нас систематично – приблизно раз на пів року. Відсидиться, чіпсів наїсться, в інеті насидиться і додому, під чуйним конвоєм бабусі.

Причина конфлікту банальна і смішна: Міша відмовився чистити картоплю. Бабуся, втомлена від витівок молодшого онука, на вечерю поставила перед ним повну тарілку нечищеної сирої картоплі. Ніякого криміналу: не захотів допомагати? Їж так. Міша розлютився, вирішив випендритися і крикнув з понтом:

– Я у Віті поїм!

Бабуся зібрала внукові сумку і відняла ключі від квартири, наказавши не повертатися, раз йому так погано з нею живеться. Підступу Міша не помітив.

Підліток примчав до нас, кинувши злощасну сумку посеред коридору. Віктор прийняв брата з розпростертими обіймами. І чого б хлопцеві НЕ випендрюватися перед бабусею, раз є куди втекти?

На наступний ранок Міші були видані гроші на проїзд до школи й на обід. Увечері я чекала появи бабусі за онуком. Але вона не прийшла. Це мене дуже здивувало: завжди приходила, гнала його додому і просила нас його й не приймати. Я з чоловіком не раз говорила на цю тему: раз бабуся просить, то треба послухати. Чоловік заперечував: мовляв, що йому, рідного брата на поріг не пускати?

Бабуся мовчала три дні. Міша почав мене напружувати: то регоче, як кінь, то в туалеті НЕ змиє, то їжу на плиті на ніч залишить після нападу вечірньої обжерливості.

Я набралася сміливості, зателефонувала бабусі та поцікавилася, коли вона забере хлопця. Відповідь була незвичайна:

– Нікуди забирати. Можеш йому передати, що я здала його кімнату. І раз йому у вас краще, нехай з вами й живе. І ще одне, спуску йому там не дай, хай горбатиться. Я на тебе сподіваюся!

Я не знайшла, що відповісти. Попрощалася і почала скаржитися чоловікові на нелегала.

– Нехай живе! Що, хлопця не прогодуємо?

Міша танцював від щастя, сховавши обличчя в ноутбук. Свобода, цивілізація, відсутність нагляду! А головне, впевненість в тому, що бабуся його не забере: кімната-то здана!

Я зробила хорошу міну при поганій грі, подумала і пішла ділити обов’язки. 16 років це не 5. У цьому віці дитину можна і потрібно пристосувати до ведення домашнього господарства. Накидала список обов’язків: винесення сміття, миття посуду, танці з пилососом. Подумавши, мстиво додала чистку картоплі.

– Блін! Я від бабки втік, щоб картоплю не чистити! І ти туди ж? – обурився 16-річний хитрун: від бабусі він втік, молодець який.

– Так. У всіх є обов’язки. І раз ти будеш у нас жити на постійній основі, то це все тобі. Не дякуй!

Бабуся дзвонила щовечора. Вона розповідала, як їй добре живеться без неслухняного підлітка, а я звітувала про кількість почищеним картоплі та винесених мішків зі сміттям.

Хлопця вистачило на тиждень. Щось я так картопельку полюбила: смажену, тушковану, запечену … Коли рахунок почищених кілограмів розміняв третій десяток, Міша зателефонував бабусі й почав благати повернутися.

– Навіщо ти мені? Допомоги від тебе ніякої. Навіть картоплю почистити не можеш! – докоряла бабуля внукові.

– Буду чистити, бабусю, буду! – обіцяв Міша.

– Ну дивись мені: не будеш допомагати – жваво назад вилетиш!

Щасливий підліток помахав рукою мені й каструлі з нечищеною картоплею. Біг так, що п’яти виблискували. Ніякого квартиранта не було. Був виховний процес. А то, бач який знайшовся: п’ять картоплин на прохання бабусі почистити не може!