Ми всі ці роки їй допомагали, а вона квартиру собі купила. В голові таке не вкладається…

Уляні 35 років, а її чоловікові 37. Вони одружені вже 11 років та виховують 2 дочок. В чоловіка є молодша сестра, якій зараз 30 і з якою вони підтримували дружні відносини та завжди допомагали Ірині.

Кілька днів тому чоловік Уляни сам не свій прийшов з роботи.

– Що сталося? – спитала Уляна.

–  Уявляєш, Іра квартиру купила минулого тижня..

Все б нічого, але Ірина вісім років ходила в лахмітті, яке їй родичі віддавали, жила з матір’ю на пташиних правах. А тепер – ось! Квартиру купила… Навіть не студію, а простору, трикімнатну, в новому будинку… Як таке взагалі можливо???

Вісім років тому Ірина пішла від чоловіка буквально в чому стояла, з маленькою дитиною і невеликою сумкою речей. Всіх її родичів це не особливо здивувало: чоловік Ірини – людина вельми непроста. Злий, впертий, запальний. Ніжна лагідна Іра довго терпіла його деспотизм, але і її терпінню прийшов кінець.

Ірина повернулася до матері, влаштувалась на іншу роботу і до тепер  жила з нею. Сина влаштувала спочатку в садок, а потім і в школу, яка була найближча до дому.

– І всі ці роки ми з чоловіком її жаліли та допомагали, як могли! – розповідає Уляна. – Брали з собою всюди! Їдемо з друзями на шашлики – Іру з дитиною з собою тягнемо. Продукти купуємо самі, з неї не беремо, як же, вона ж сама виховує сина! Своїх дітей веземо в аквапарк або в цирк – і племінника запрошуємо. У парк підемо – значить, всіх на атракціонах катаємо! Мій чоловік їй не дозволяв гаманець відкрити,  я теж не протестувала проти цього. Племіннику дарували речі, іграшки хороші на всі свята. Вона нашим дітям – ну максимум по шоколадці на день народження приносила! ..

Ірина всі ці роки жила надзвичайно скромно. Щось смачненьке купувала тільки синові, одяг і взуття купувала в дешевих магазинах і носила роками, речі для сина брала у подруг і в Уляни, попри те, що в родині брата одні дівчатка.

Нарядити сина в червону куртку та рожеву шапочку з помпоном анітрохи не соромилася, особливо в ранньому дитинстві. В школі вже такого не було, але вона часто купувала речі з рук…

– Дзвоню їй, говорю – підемо в суботу в кіно з дітьми. Вона мнеться – ой, та не знаю, до суботи треба ще дожити! Я кажу – так перестань, якщо в грошах справа, ми заплатимо! І ось ми з Дмитром беремо на всіх квитки в кіно, попкорн, щось попити, потім діти захочуть якісь кульки або мильні бульбашки, потім просяться в кафе, її син теж дивиться голодними очима. Ну що робити – ведемо всіх, всюди платимо, беремо їжу і племіннику, і Ірині. Ну а як інакше? Ми ж сім’я!

Уляна з чоловіком теж не надто заможні. Живуть в орендованій квартирі з двома дітьми. Уляна підробляє з дому, чоловік її Дмитро працює повноцінно. Грошей вистачає впритул. Уляна дуже страждає, що у них немає свого житла. Квартира, в якій зараз живуть, якась дуже невдала.

– Все мене в ній дратує! – скаржиться Уляна подрузі. – шпалери, які практично мої ровесники, скрипучі підлоги, збірні меблі. Речі у ванній у нас в тазику лежать – господар не дозволяє вішати полички! Гачок прибити – справжня проблема!

По-хорошому, треба квартиру міняти, але це не так-то просто. По-перше, вони прив’язані до району через школу та садок, по-друге, будь-який переїзд в іншу квартиру влетить в копієчку, а саме зараз в їх сім’ї не дуже добре з грошима …

– Після весілля починали збирати на своє житло, але не вийшло, – розповідає Уляна. – Народилися діти. Так поки й живемо на орендованій квартирі. Може, далі буде краще, з’явиться можливість купити. Хоча – з чого б раптом…

Власна квартира здається Уляні просто нездійсненною мрією. А тепер вона раптом дізнається, що квартиру ось так запросто купила її  зовиця.

– Виявляється, вона всі ці роки збирала аліменти, уявляєш? Мені Діма як сказав, скільки вона отримувала аліментів на дитину від свого колишнього – я сіла відразу. Спочатку 3, а останні 2 роки понад 10 тисяч, уявляєш? Діма теж в шоці.  Зарплата в неї мінімальною була тільки перший рік. Останні 3 роки Ірина була начальником відділу та отримувала близько 15 тисяч на руки. А на кульки дитині у неї не було ніколи грошей… А ми-то, два дурні, намагалися навперебій їй допомогти!

Ірина збирається робити в новій квартирі ремонт, свекруха щаслива – раз у раз намагається розповісти Уляні, яку Ірочка вибрала люстру і якого кольору буде кахель у ванній. Хвалиться, що її дочка розумною та економною виросла, вміє правильно поводитись з грошима.

Уляна відчуває себе скривдженою, хоча її-то ніхто не ображав.

Квартиру Ірина купує за свої гроші, а те, що її дитині кілька років брат з дружиною дарували подарунки та водили в кіно – цілком їхня ініціатива. Ірина нічого ні в кого не просила. Ну а розповідати про розмір своєї зарплати та аліментів родичам і зовсім була не зобов’язана була…

 

Як вважаєте, чи має моральне право Уляна ображатися на зовицю? Як вам ситуація?