Ми влаштували для них гостинний прийом, а вони привезли нам аферу

Я народилась і виросла в невеликому селі. Після школи переїхала в обласний центр на навчання, а потім і на роботу тут залишилась. Я заміжня вже 3 роки. Ми з чоловіком багато працюємо та платимо іпотеку за трикімнатну квартиру.

Родичів у чоловіка мало, а у мене їх і в селі багато, і в нашому місті теж достатньо. З одними я дуже часто спілкуюсь, а інші є далеко живуть, тому близького спілкування не виходить. Одного дня мені подзвонила троюрідна сестра, з якою ми не бачились 4 роки.

– Даша, ми приїхали, зараз у мами, завтра-післязавтра зайдемо до тебе в гості, поспілкуємося?

– Так звісно. Давайте післязавтра на обід приходите.

Я гарячково починаю продумувати меню, думати, що надіти і як би все цікаво організувати. На наступний день біжу після роботи в магазин, потім додому. На наступний день беру на роботі вихідний, смажу, парю, готую шикарний обід. Чоловік теж взяв відгул на роботі.

І ось ми красивою дружною сім’єю чекаємо гостей. Чоловік вже хоче їсти, потроху тягає нарізку з тарілки та маскує порожні місця розкладанням, я красиво одягнена поправляю зачіску. Ура, дочекалися.

Обійми, поцілунки, «яка ти стала» і я, як гостинна господиня запрошую гостей до столу. Але мої гості чомусь говорять:

– Зачекайте зі столом. Ми спочатку хочемо вам дещо показати.

Проводимо гостей в іншу кімнату, вони просять 5 хвилин. Чоловік дивиться на мене в подиві. Нарешті, двері відкриваються:

– Проходьте.

Ми з чоловіком покірно проходимо, сідаємо на диван, складаємо руки на колінах. Родич починає:

–  Гадаю ви коли-небудь чули про те, що всі наші бажання матеріальні. Про те, що ми гідні мати все, на чому зупиниться наш погляд …

Тут же розвішані по стінах якісь саморобні схеми, плакати бажань та інша нісенітниця. Чоловік совається на дивані, обід холоне. Чоловік сестри закінчив свій виступ, отримує оплески від дружини

– Чудово. А тепер я хотіла б познайомити вас з лінійкою продукції ….

Цілу годину ми слухали і дивувались, дивувались і слухали. Після лекції та невдалого «втюхування» нам своєї чудо продукції, родичі зібрали свої плакати й сказали:

– Ну, раз ви не хочете нічого купувати, то нам ніколи тут сидіти. До побачення, сподіваємося, що коли-небудь ви зрозумієте, що ми давали вам в руку «золоту вудку»

На цьому наша зустріч підійшла до кінця. Свій стан я насилу можу описати. Це образа, незручність перед чоловіком, вина за зіпсований день. Але чоловік у мене – людина з гумором, а тому коли за гостями зачинилися двері, сказав:

– Буває, пішли їсти! Давай Аню з Віталіком покличемо в гості.

Через тиждень виявилося, що родичі влаштували презентацію майже для всієї рідні. Найприкріше, звісно, що вони змогли вмовити бабусь купити у них продукцію. Одна витратила 3 тисячі, друга – 5, купивши абсолютно непотрібні їм товари.

Вже не знаю, чи стали їх «мрії реальністю» і чи багато роззяв вони зловили на свою «золоту вудку», але більше я цієї рідні не бачила. І, знаєте, не горю бажанням.