Ми на межі розлучення із чоловіком. Останні два місяці живемо так, начебто вдома у нас зона конфлікту. Я вже не вірю в те, що ми колись помиримось. Давайте почну з самого початку

Мені було 22 роки, коли я зустріла майбутнього чоловіка. Я на той момент закінчувала університет і шукала роботу, а він уже кілька років працював на тому підприємстві, куди я врешті-решт влаштувалася.

Артем мені одразу зізнався, що я його зацікавила з першого дня. Він раніше ніколи не зустрічав такої скромної, але водночас наполегливої ​​дівчини. На роботі він узяв наді мною шефство, щоб я могла швидше адаптуватися до їхніх принципів роботи.

На той момент я навіть не планувала заводити сім’ю: я хотіла спочатку збудувати кар’єру та зарекомендувати себе як кваліфікованого працівника. Але у долі, як то кажуть, свої плани.

Через рік наших стосунків я завагітніла. Ми одружилися перед  народженням дитини, але мене не особливо напружувало те, що я була без штампу. Я була щаслива з Артемом і здавалося, що нічого і нікого не існує довкола. Після народження Алісочки ми зіштовхнулися із першою кризою відносин.

Побут і день бабака поглинули моє життя. Я перестала помічати що-небудь, крім немовляти і домашніх турбот. Чоловік практично не допомагав мені з дитиною, тому й не розумів: наскільки мені важко морально та фізично.

Так ми почали віддалятися один від одного, почали проводити дозвілля порізно. Вже дійшло до того, що чоловік почав натякати на перерву у стосунках. Але ж я створювала сім‘ю не для того, щоби пожити 3 роки і розбігтися. У мене є інші цінності!

Я стала більше стежити за своїм зовнішнім виглядом, звільнила більше часу для спільного проведення часу з чоловіком. Ми знову стали зближуватися і переживати період любові.

Але наша романтика у сірих буднях тривала недовго. Я поки що в декреті, і на час моєї відпустки начальство взяло на роботу іншу дівчину. Нова співробітниця знаходиться під патронажем у Артема, доки повністю не засвоїть принципи компанії.

Я сильно переживаю, адже так само, колись, Артем допомагав мені, і чим закінчилася моя “адаптація” у фірмі, ви в курсі.

Я люблю чоловіка і не хочу його загубити. Через те, що ми знову почали сваритися, я боюся, що він може перейти на нову колегу.

Я бачила її, коли приїжджала підписувати документи по роботі: вона молодша за мене, струнка і любить пококетувати, навіть із одруженими чоловіками. Артем – порядний сім’янин та чудовий батько. Але, знаєте, як воно буває, особливо якщо вдома з дружиною не ладнається.

Я знову починаю чахнути вдома, і мені важко даються виходи з депресивного стану: донька все ще на грудному годовуванні, а це означає, що ми ночами до ладу не висипаємося, вдень вередуємо.

Ще я помітила, що нова співробітниця починає надзвонювати Артему у вихідні. Чоловік пояснює це тим, що на роботі запроваджено нові правила, в яких легко заплутатися. Тому доводиться навіть у вихідні розбиратися в тонкощах нових законів.

Чоловік не закривається у ванній, щоб поспілкуватися з колегою: він може при мені сидіти та обговорювати робочі моменти. Але мене не відпускають думки про те, що він зрештою може повторити досвід наших відносин. Сценарій дуже схожий на наш службовий роман.

Я розумію чудово, що всі ці таргани у мене в голові. Мені вже навіть подруга каже, що я себе накручую і вигадую проблеми на порожньому місці.

Подруга порадила мені зайнятися своєю справою та потихеньку вибиратися з декретної рутини, інакше я зовсім себе запущу. Я так подумала: і справді, всі мої проблеми з чоловіком висмоктані з пальця і ​​відбуваються лише тому, що мені нудно. Артем, якщо судити об’єктивно, не дає мені підстав для ревнощів.

Я знаю пароль від його телефону, і будь-якої миті можу там все перевірити. Я так себе не веду, звичайно, але можливості такої ні він, ні я не виключаємо. Як я помічала, з новою колегою вони спілкуються виключно за робочими моментами.

Іноді можуть дозволити собі жарти щодо життєвих ситуацій, але виглядає це нешкідливо. Але це – життя. І те, що вчора мені здавалося невинним і вітряним, завтра може обернутися невимушеними стосунками.