– Можна я буду приходити до тебе їсти? А то нова дружина готувати не вміє, – проситься колишній

Колишній чоловік простий, як пʼять копійок. Сам подав на розлучення, висловивши, що я зовсім стала бабкою, а тепер проситься до мене їсти, бо його нова жінка готувати не вміє.

Так вона ж зовсім інакша: вона струнка, весела, легка і що там ще чоловік казав? Харчується йогуртами та зеленими салатами, які й готувати не треба: просто нарвав руками траву, заправив олією та жуй. І що чоловікові не подобається?

Я не знаю, що чоловік мав на увазі під визначенням “стала бабкою”. Сам він зрозуміло пояснити мені це не зміг.

Ми були майже шість років у шлюбі. Спочатку романтика, квіточки, прогулянки за ручку, а потім все більше захльостувала рутина та побут.

У легкому безладді я жити можу. Але в свинарнику, саме в цей стан приходила квартира, якщо я не приділяла їй купу часу – ні. Мені незатишно жити у бардаку.

Не те щоб у мене вдома все було по струнці, по стопочках, паралельно і перпендикулярно, але коли підлога прилипає до ніг, мене не влаштовує.

Я на тиждень виїжджала до хворої мами, так чоловік за цей тиждень не зробив зовсім нічого. Приїхала я, а в мийці гора посуду, який він не вважав за потрібне мити.

У кухні розлив на підлогу солодкий чай – навіть не протер: там так і залишилася липка пляма. Чоловік просто намагався її обходити.

Посварилися, звичайно, тому що букет троянд – це, безумовно, приємно. Але коли з-під раковини смердить відро для сміття, а ноги прилипають до підлоги, краса моменту якось змащується.

Взяли у кредит машину, бо чоловікові обіцяли, за його словами, підвищення. Але півроку минуло, а про підвищення мовчки. Ми ж ці півроку жили, затягнувши паски.

Мені довелося брати підробіток, щоб якось вільніше дихалося. Чоловік не вважав за потрібне напружуватися. На мою пропозицію і йому знайти щось для додаткового заробітку, на мене подивилися, як на ворога народу.

– А спати мені коли? Я цілий день працюю, – ображено протягнув чоловік.

Я теж цілий день працюю, а потім ще й займаюся підробітком. І готування на мені, і прибирання. Які тут романтичні прогулянки під місяцем: до ліжка б доповзти.

Все це чоловікові набридло, він заявив, що не так він уявляв собі щасливе сімейне життя. Тому нам треба розійтися.

Дітей у нас із колишнім не було, тож точок дотику не залишилося. Але коли я перетрушувала шафи, знайшла папку з якимись його документами.

Папка була велика, можливо, там було щось важливе, тож я вирішила не викидати, а подзвонити колишньому, спитати, що з нею робити. Він сказав, що цих паперів уже обшукався, тож попросив дозволу заїхати за ними найближчим часом.

Мені не шкода, дозволила. Пішла займатись своїми справами. Була субота, тож треба було і квартиру прибрати, і поїсти приготувати, щоби не підстрибувати вже тижня.

Колишній приїхав, я віддала йому папку, а він напросився на чай, навіть тістечка привіз. Добре, думаю, пішли чай п’ємо, хвилин двадцять готова виділити.

У мене на кухні повним ходом йшло приготування капусти, запах, природно, на всю квартиру. Колишній як зайшов, так став носом водити.

Я налила чай, завели незначну розмову про спільних знайомих. Колишній все м’явся, наче щось сказати хоче. Під кінець наважився.

– Можна я до тебе їсти приходити? А то нова дружина готувати не вміє, – попросив він уже на порозі.

Я від несподіванки навіть засміялася: настільки здалася мені його фраза. Ні, звісно, ​​не можна! У мене тут не кафе, щоб годувати стражденних. Колишній засмутився, буркнув щось на прощання та пішов.

Нехай нову дружину вчить готувати. Зараз це робити легко, інтернет їй на допомогу. Або він боїться, що на кухні й нова дружина стане бабкою?