“… Може скажеш правду – чий він син?”
У Ольги міцний стабільний шлюб ось уже дев’ятнадцять років, чоловік, з яким, здається, пуд солі з’їли, і двоє синів – старшому майже дев’ятнадцять, молодшому тільки рік.
Почалася історія їх сім’ї ще в студентські роки: прогулянки під місяцем, походи на вечірні кіносеанси “в останній ряд”, судомні пошуки місць, де можна усамітнитися … Ну, і доусамітнювались. Незабаром з’ясувалося, що Ольга вагітна.
Майбутнього чоловіка новина дуже здивувала. Він довго повірити не міг – мовляв, не може бути, ти мене розігруєш. Ольга, звичайно, не думала, що він буде стрибати від радості, все-таки все вийшло досить несподівано. Проте, що він буде так здивований, теж не чекала. Ніби й не знав, звідки і як діти виходять.
Але – одружилися. Жили як більшість молодих сімей – спочатку долали труднощі з дитиною, потім стало легше: закінчили вуз, стали працювати. Син пішов в школу і Ольга задумалася про другого малюка. Чоловік поставився до ідеї якось без ентузіазму, але і без заперечень – “хочеш, мовляв, народжуй, тобі ж сидіти” … Чесно кажучи, старший був в основному на матері. Ольга розсьорбувала все – і горщики, і розбиті коліна, і двійки, і хлоп’ячі бійки, і потім, пізніше, вельми непростий перехідний вік. Батько ж працював …
Ольга була просто впевнена, що варто їй тільки припинити охоронятися – друга вагітність тут же настане. Адже он як вийшло з першою – не ждали, не гадали, а вийшло випадково. Однак цього разу все виявилося не так просто. Завагітніти не виходило багато років, не дивлячись на всі зусилля. Вийшло тоді, коли вже втратили надію і махнули рукою …
Другий син народився як дві краплі води схожий на батька. І з кожним днем схожість, здається, тільки посилюється. Старший-то у них, як то кажуть, схожий тільки сам на себе, а молодший – копія тата. І батько ставиться до малюка зовсім по-іншому. Ольга чоловіка не впізнає: той і вночі схоплюється, і з дитиною грається, і купає, і підгузники міняє (про це й мови зі старшим не було!).
– Все-таки свідомий, довгоочікувана дитина майже в сорок – зовсім інша справа, ніж випадковий в студентські роки … – міркувала Ольга. І не переставала радіти, що чоловік так зацікавлений дитиною …
А недавно причини такої любові до молодшого сина раптом розкрилися несподіваним чином.
– Пірамідку зібрав! Сам! – гордо заявив чоловік, що сидів з сином, повернувшійся з магазину Ользі. – Уявляєш? Пірамідку з семи кілець, абсолютно правильно … Ось це – мій син! Одразу видно!
– А інший що – не твій, чи що? – машинально пожартувала Ольга.
– Ну, це не до мене питання, чий він син! – раптом з кривою усмішкою заявив коханий чоловік. – Тобі краще знати! .. Мені ось теж уже дев’ятнадцять років цікаво … От чекаю все – може, розкажеш на старості років, хто його татко? ..
– Ти зовсім здурів, чи що? – розгубилася Ольга. – Іди, ДНК-тест зроби!
– Так треба, напевно, сходити! – заявив чоловік. – Щоб розставити нарешті всі крапки над і …
Ольга й гадки не мала, що чоловіка гризуть такі думки.
Ну так, старший син зовсім не схожий на батьків – але хіба мало таких дітей? .. Так, він завжди був незалежним і зухвалим і з батьком відносини у нього складалися з трудом- втім, тепер зрозуміло, чому. Років з тринадцяти хлопця ковбасило: і з дому тікав, і в міліцію потрапляв, і бунтував, здавалося, на рівному місці … Більш-менш заспокоївся зовсім недавно, в вуз поступив, наче вчиться, але з батьком – напружений нейтралітет.
Ольга вже й зітхнути голосно боїться, щоб не порушити крихку рівновагу.
І тут таке … Перша думка, звичайно, була – так як з ним взагалі жити далі після таких слів. А тепер уже заспокоїлась- ну що тепер, треба жити, молодшого піднімати, однією не легше …
Тільки ось як бути з цим тестом?
Ольга, звичайно, ляпнула про нього, а тепер шкодує. Сама-то вона не сумнівається, що обидві її дитини від одного батька. Ну зроблять вони тест, отримає чоловік результати, заспокоїться. Вибачиться може навіть. А ось старший син? Як він поставиться до теоретичної можливості того, що батько – може і не батько?
Тим більше відносини з батьком завжди були так собі.
Що подумає про матір? Про всю свою сім’ю? Хлопцю тільки дев’ятнадцять, юнацький максималізм ще в голові. І адже тільки заспокоїлись, зажили нормально.
Або вже зробити цей тест, нехай всі заспокояться? І жити як і раніше. Тільки ось чи вийде тепер, як і раніше-то?
Як думаєте?