Моїй мамі скоро 50, а вона веде себе гірше за примхливу дитину

Батьки розлучилися, коли я навчалася у середній школі. Тоді я дуже злилася на батька. Мені здавалося, що він зрадив маму. Адже мама у нас така хороша та беззахисна, а він просто взяв і пішов.

Зараз мені тридцять один і, здається, я починаю розуміти тата. Я все більше стверджуюсь у думці, що мама просто була дитиною за тата.

Після розлучення мама більшість обов’язків, які раніше виконував батько, переклала на мене. Це, звичайно, правильно, що вже підросла дочка повинна матері допомагати в якихось побутових питаннях, але точно не тягнути цей побут самостійно.

Мама лише ходила на роботу. Я досі не уявляю, як вона взагалі справляється з якою б там не було роботою. Як її терпить начальство і як мама поводиться на роботі?

Удома мама перетворюється на примхливу дівчинку. Наступного року їй виповнюється п’ятдесят років. Три роки тому я від неї з’їхала. Досі мама навіть не готувала сама нічого.

Вона й досі не готує. Купує собі готову їжу. Жодного разу не бачила у мами на кухні каструлі чи сковорідки. Як я з’їхала, все перемила перед від’їздом, так усе стоїть на тих же місцях.

Прибирає вдома лише робот-пилосос. Раз на півроку мені вдається влаштовувати генеральні прибирання. Зазвичай на цей момент через брудні вікна вже мало що видно.

З кожним моїм приїздом мама все більше з мене потребує. Сама вона навіть не може зателефонувати сантехніку чи електрику, щоб щось полагодити. Сидітиме і чекатиме, поки я приїду і сама все вирішу.

Вже близько року мама, на додачу до всього сказаного вище, вирішила, що їй більше не обов’язково стежити не тільки за побутом, а й за собою.

Мама перестала фарбуватись перед виходом на роботу. Вік вже досить солідний. Косметичні засоби допомагають доглядати шкіру. Та й агресивну дію середовища ніхто не скасовував.

Адже можна хоча б крем використовувати і бальзам для губ. Взимку шкіра сохне та обвітрюється. Мама стала виглядати одразу років на десять старша, ніж є насправді.

Але коли я починаю говорити хоч якісь зауваження на адресу матері, вона відразу перетворюється на агресивного підлітка. Закочує очі і каже, що я її дістала своїми вченнями.

Мені все більше здається, що мама це моя доросла дитина на утриманні. Я повинна думати, чи їла вона сьогодні, чи заплатила за квартиру цього місяця, чи мені знову доведеться вибачатися і просити не відключати їй електроенергію?

Найважче те, що я вагітна. Незабаром у мене народиться моя справжня дитина. Про те, що мама якось з онуком допомагатиме, я навіть говорити не буду. Такого точно не станеться.

Найбільше я переживаю, що з народженням дитини я не зможу приділяти мамі стільки уваги як зараз. А мама цього не любить.

Я знаю, чим це загрожує. Щось подібне я проходила, коли поїхала вчитися. Мама щовечора дзвонила і буквально пораненим лосем вила мені в трубку про те, як шкода, що вона мене таку егоїстку народила.

Чоловік переконує мене в тому, що мама – доросла людина і колись доведеться цю застарілу пуповину різати. А я боюся, що мама мені на зло просто перестане їсти або ще гірше зробить. Як мені потім жити з таким тягарем вини?

Нещодавно я сказала мамі, що після пологів не зможу так часто відвідувати її. Так мама просто сказала, що я в такому разі я просто мушу разом із дитиною переїхати жити до неї.

– А про мене ти подумала? Я не молодшаю! За мною хто доглядатиме? – почала обурюватися мати.

Мені насправді стало страшно. Мамі буде лише п’ятдесят! А вона вже поводиться як токсична стара людина. Що буде далі?