Мої родичі – егоїсти, яким байдуже на рідних внуків

Вірі 22 роки. За плечима в жінки медичний коледж, от тільки почати працювати вона не встигла. Заміж вийшла у 18 років. А тепер вона двічі мама: синам 2 роки та 10 місяців.

– Квартиру знімаємо, – скаржиться Віра, – нам же батьки ніякого старту в житті не дали, а бабуся у мене жива, живе і процвітає. Вона навіть з мамою заради єдиної внучки і її сім’ї з’їхатися не погодилась. Егоїсти всі. Зовсім про діток не думають.

Саша старший за дружину  на 4 роки, живуть важко: оплату за квартиру  господині частенько затримують, на харчування та комуналку грошей не вистачає. Одяг для дітей і Віри віддають подруги та родичі.

– Яка іпотека? – нарікає Віра, – Нам на знімання ледь вистачає. І ніякої надії. Зарплати чоловіка нам не вистачає. Але ж у нас є бабусі, яким все одно. Живуть кожна у двійці й навіть не думають про нас. А могли б з’їхатись і віддати нас одну квартиру.

-Навіть не збираюся про таке думати, – морщиться Світлана, мама Віри, яку у мене  по батькові язик не повертається назвати, бо жінці всього 41 рік, – я її заміж не гнала. І дітей народжувати в нікуди не змушувала. Чому я повинна з’їжджатися з її бабусею? Ось ніколи в житті не мріяла жити разом.

Фактично, бабуся Віри доводиться Світлані НЕ мамою, а колишньою свекрухою. І сама Світлана жінка ще молода, і колишній чоловік її, батько Віри давно завів нову сім’ю (квартира Світлані дісталася в спадок від батьків).

– Заради чого мені жити разом з по суті вже сторонніми для мене людьми? – каже Світлана, – У нас нормальні стосунки з Ганною Іванівною, але ні я до неї, ні вона до мене не збирається переїжджати.

Ганні Іванівні трохи за 60. Живий-здоровий і її чоловік, дідусь Віри, який теж чути нічого не хоче про переїзд  до колишньої невістки, або, щоб вона до них переїхала.

– Тато – теж егоїст, – каже Віра, – він своїх батьків до себе теж взяти не хоче. Але там дружина стервозна і мої брати зведені в кількості 2-х штук. А мати одна, але вона категорично не хоче звільнити квартиру молодій сім’ї й нас до себе не кличе, а у мене немає частки в її квартирі. Ось так і приходиться жити. І грошей ніхто нам давати не хоче. Я ж кажу – все самі.

– Самі народили, – вважає Ганна Іванівна, – самі нехай і забезпечуються. Син їй аліменти платив, поки вона росла. А зараз в чому він  винен? Можна підтримати було б по-родинному, але ж вона так нахабно себе веде … Їй же всі повинні. З правнуками я не бачуся. А що переживати? Не маю бажання платити Вірі, щоб їх побачити?

Допомогти молодій сім’ї готова тільки мама Олександра, але мені здається, що це тільки тому, що  бідолашна жінка просто не знає гарненько свою невістку, тому і пропонує переїхати з дітьми до неї.

– Приїжджайте, живіть, будинок великий, місця вистачить, роботу знайдете, з дітьми допоможу. А грошей, щоб висилати у мене немає. Ось якби переїхали до мене …

– Чого я в цьому задрипанську не бачила! – морщиться Віра, – Зі столиці їхати в якийсь там маленький райцентр? І все через те, що мама, бабуся і тато – безсердечні егоїсти?

Що думаєте про цю ситуацію?