Моя невістка абсолютно не вміє виховувати дітей, її син, мій онук нічого не вміє робити, а у невістки на все одна відповідь: – Навіщо йому це вміти? То може зробити і дружина, а це можна замовити

Моїй невістці взагалі невідомо, що таке логіка. Вона радіє, що у неї чоловік майстер на всі руки, а не побутовий інвалід, але при цьому сина вирощує саме побутовим інвалідом.

Звичайно, мій син теж “молодець”. Уткнувся у свою роботу і більше нічого не бачить. А його дитина росте під впливом матері, яка має своєрідний погляд на життя.

Я виховувала сина так, щоб він міг нормально жити один: без нянь, мам, подружок та прислуги. Він і вміє готувати, і прати, і прасувати, і утримувати будинок у чистоті.

Мені здається, що будь-яка людина повинна вміти повністю обслужити себе в побутовому плані. Якщо ти не вмієш готувати у шість років – це можна пробачити. А якщо ти не можеш себе нагодувати у двадцять, то це вже проблема.

Син у мене з першого класу навчався себе обслуговувати та допомагати мені. Батько його вчив іншим речам, які має вміти кожен чоловік. На мою думку, не важливо, якої ти статі, ти маєш уміти утримувати свій одяг у чистоті, а шлунок у ситості. Нічого складного в цьому немає, потрібне просто бажання.

Коли син вирішив одружитися, мені не було соромно перед невісткою. Я знала, що її чоловік не висітиме каменем на її ногах, а допомагатиме по дому.

Так і сталося. Невістка виховувалась у сім’ї, де чоловіки побутом не займалися, тому гідно змогла оцінити поведінку свого чоловіка.

Вона не раз із задоволенням говорила, як приємно, коли вона приходить із роботи до вже накритого столу. Чомусь мені здавалося, що і свого сина вона виховуватиме також.

Але я помилилась. У них народився хлопчик, зараз йому вже тринадцять років, а сам він навіть не може налити собі чай. Не знає, де що лежить, що треба додавати в чай, щоб він був смачним.

Я вже не перший рік спостерігаю, як невістка виховує білоручку. Пробувала якось впливати на онука, чогось його вчити, коли він гостює в мене, але це все не дало жодного результату. Він звик, що якщо він хоче яблуко, то йому його принесуть уже помитим, почищеним і порізаним на тарілочці. А коли він доїсть, то цю тарілочку віднесуть. У мене зовсім інші правила в будинку, тому онук до мене не любить їздити: я ж намагаюся його вибити із зони комфорту. Зате обожнює другу бабусю, яка як і мати, танцює навколо нього.

Скільки разів я розмовляла з невісткою, що не треба так оберігати сина від побуту. Все закінчувалося закочуванням очей і фразою, що вона якось сама розбереться.

– Навіщо йому це вміти? Це зробить дружина, а це можна замовити. Зараз не кам’яний вік, зрештою, – постійно повторює мені невістка.

Після народження сина вона перестала працювати, бо здобувачем став чоловік. Мій син крутиться на роботі, додому приходить пізно, майже не бере участі у вихованні дитини.

Я йому не раз тицяла в це носом, але в нього теж якісь завихрення в голові. Розумію, що утримувати сім’ю – це складно, але ж треба й самою сім’єю хоч якось цікавитися.

Онук звик, що вранці його мама і підніме, і нагодує, і одяг приготує. В обід він прийде зі школи, його знову нагодують, проконтролюють.

Надії на те, що онук зміниться, поки що ніякі. Він уже не бачить сенсу вчитися чогось у побуті: адже йому міцно вбили в голову, що спочатку його доглядатиме мама, а потім дружина.

Не пощастить дівчині, у якої моя невістка стане свекрухою. Явно сльозами дівчина вмиється. Невістка сина від себе не відпустить ніколи, а він сам навіть не думає кудись рухатися.

Жаль онука, тяжко йому буде в житті, але зробити я нічого не можу. Тільки кричати на сина періодично, щоб звернув увагу на дитину, але часу на якісь дії вже дедалі менше.