Мого сина хочуть жорстоко використати, але він мені не вірить…

Для свого першого чоловіка, я була другою дружиною. Всі 4 роки нашого шлюбу, я була для свекрухи ворогом номер один. Вона завжди вважалася мене винною в розлученні чоловіка з його колишньою дружиною. Хоча, там все було зруйновано ще за рік до мене.

Після їхнього розлучення, свекруха дала притулок колишній дружині мого чоловіка з їх спільною дитиною у себе вдома. Мені було зовсім байдуже на це, адже свекруха могла привести в свою квартиру хоч табір циган. Чоловік справно відносив гроші в будинок матері, підкидаючи кошти і своїй мамі, і колишній дружині, як аліменти. Я намагалася в їхні справи не втручатись, хоча мене іноді і не влаштовували суми  грошей, які він віддавав їм.

Коли нашому сину було два місяці, мій чоловік загинув. Моя свекруха одразу подарувала свої частку в квартирі  улюбленій першій невістці. І, так вийшло, що половина квартири належала нам з сином, а друга – першій дружині чоловіка і її дитині.

Не минуло й року з дня смерті мого чоловіка, як ця особа переїхала до нас в квартиру на правах господині. З того дня моє життя перетворилося на пекло. Свекруха приходила до неї в гості практично щодня. Удвох вони мордували мене як могли. Такі речі як пересолений суп і спеціально продірявлені дитячі черевики, були самими безневинними з усіх гидот і капостей, що вони зробили. Врешті-решт мені довелося з’їхати.

Я не могла продати нашу з сином кімнату, адже мені не вдалося б тоді купити навіть однокімнатну квартиру. Здати нашу кімнату вони мені не дали. З горем навпіл, на декретних і пенсії по втраті годувальника, я дотягла до садка.

У моєї дитини взагалі не було бабусь – моєї мами давно не стало, а свекруху крім старшого внука ніхто більше не цікавив. Я звикла до того, що ми з сином тільки вдвох. На той час як син пішов в 8 клас, мені якимось дивом вдалося зібрати гроші на квартиру. Переставши наймати житло, я зітхнула вільніше. Життя почало потихеньку налагоджуватися. Час минав, я вийшла заміж, син закінчив школу і пішов вчитися далі.

Нещодавно в нашому житті спливла моя перша свекруха. Її старший внук серйозно хворий. Вона зажадала в пам’ять про її сина, щоб моя дитина стала донором для її улюбленого внука. Вони з колишньою дружиною мого чоловіка були готові навіть віддати мені ту саму квартиру, з якої самі мене і вижили на вулицю з однорічною дитиною на руках. Я їм відмовила.

Мені шкода того хлопчика, але свого сина мені шкода більше. У мене просто немає морально права змушувати свою дитину страждати заради щастя чужих людей. Адже вони навіть не впевнені, чи підійде син як донор цій дитині. У своїх припущеннях вони керуються тим, що у дітей однакова група крові, 4 негативна. Після моєї відмови, свекруха вирішила піти іншим шляхом.

Вона підстерегла мого сина після училища і попросила його врятувати чуже життя. Вона розповіла моїй дитині про те, що його зла мама не дає йому стати справжнім героєм. Син, прийшовши додому в той день, влаштував мені істерику. Він звинувачував мене в тому, що я забороняю люблячій бабусі його відвідувати. Він звинувачував мене в тому, що я приховала від нього існування його брата.

Я спробувала пояснити сину-підлітку ситуацію, але він і чути мене не хотів. Він забрав собі в голову, що як тільки йому виповниться 18 і він буде сам за себе все вирішувати, якщо його брат буде ще живий, то він відразу дасть йому все, що від нього попросять.

Я просто не розумію свою свекруху. Як можна бути настільки цинічною, щоб використовувати одного внука для порятунку іншого, більш улюбленого і потрібного. Нехай простить мене Господь, але іноді я сподіваюся, що ця проблема вирішиться сама собою ще до повноліття сина.

З того часу, як ця жінка знову з’явилася в моєму житті, мене просто трясе. Як мені знайти спільну мову з сином? Як позбутися від згубного впливу його  бабусі? Як пояснити сину-підлітку, що він сам по собі нікому там не потрібен, що їм потрібно тільки те, що можна у нього забрати?