Мій син в 55 років взяв собі у дружини жінку з дитиною, а вона свого колишнього чоловіка в наш дім привела

Лілія сиділа в кабінеті психолога і розповідала свою історію:

Мій син одружився з жінкою, яка старша за нього. Нехай не набагато, всього на два роки, але все ж таки. До того ж у неї є дитина.

Я ніколи не забороняла своєму синові жити так, як хоче. Олег ріс без батька і… Як мати, я відчувала свою провину в цьому і намагалася її загладити саме тим, що не забороняла йому нічого і ніколи.

Олег був важким підлітком і навколо нього завжди було погані компанії. Він насилу закінчив вісім класів і…

Напевно, все скінчилося б погано, але через комісію у справах неповнолітніх його взяли учнем токаря на завод. Там він закінчив школу робітничої молоді, а після армії і інститут.

Але все це було давно. І ось Олег нарешті одружився.

До весілля Олега ми жили разом. Ми маємо велику чотирьохкімнатну квартиру. Ми її купили три роки тому. Олег зараз працює головним інженером на заводі. Заробляє дуже добре.

Йому зараз 55 і він до цього жодного разу не був одружений. Жінки в його житті були, але до весілля так і не доходило. Олег мав позашлюбного сина від якоїсь жінки, народився років тридцять тому. Але я його ніколи не бачила, бо він жив у Італії. І Олег ним не цікавився.

Але на цей раз було все серйозно. Олег закохався і одружився. Після весілля його дружина та її десятирічний син почали жити з нами.

Спершу все було добре. Я намагалася не втручатися у їхнє життя. У мене була своя кімната і більшість часу я проводила в ній, одним словом старалась не мішати “молодятам”

З невісткою та її сином ми не сварилися. Ніякої любові я до них не відчувала, але й ненависті у мене до них теж не було. Я до цього ставилася якось байдуже. Я взагалі дуже важко ладнаю з новими людьми і ніколи не шукаю чужого до себе прихильності.

Я не шукала любові невістки та її сина до себе і не вважала за потрібне любити їх.

Так вийшло, що і я, і Олег, ми обоє надовго виїхали з міста. Олег полетів до Німечиина на два місяці по якихось справах, а я до Одеси, у нас там є однокімнатна квартира. Олег її спеціально купив, щоб будь-якої миті можна було поїхати відпочивати до моря.

Так ось. Мене не було півтора місяці. Приїжджаю та виявляю в своєму домістороннього чоловіка.

Я питаю у невістки, хто це? А це, каже вона, мій колишній чоловік. Він повернувся до нашого міста, і йому поки що ніде жити. Ну, я й пустила його. Адже не чужий. Як-не-батько моєї дитини. Має право бачитися з ним.

Я говорю, що бачитися – це не означає жити з нами. Чесно кажучи, спочатку я так розгубилася, що навіть не знала, як правильно на це реагувати.

Я сказала, що хочу, щоб її колишній чоловік залишив мій дім якнайшвидше. А вона сказала, що це не тільки мій дім, а й її теж. І Микола, так звати її колишнього чоловіка, нікуди не поїде.

Вона постійно наголошувала на те, що Микола — батько її дитини і має право. Навіщо вона сказала, що він платить аліменти. До чого тут аліменти?

Зрештою, каже вона, у Вас тут чотири кімнатиНевже у вас немає жодного почуття співчуття. Микола зараз у дуже тяжкому становищі. Має неприємності з бізнесом. І що по-людськи ми просто зобов’язані йому допомогти. Люди мають допомагати одне одному. А тут ще її син почав мене дорікати в тому, що я виганяю його тата на вулицю. Обізвав мене старою відьмою.

Щиро кажучи, я найбільше в цій історії побоювалася реакції Олега. Справа в тому, що в нього не все гаразд із серцем, і я не хотіла його хвилювати.

Я спитала, а чи знає Олег про це. На що вона відповіла, що він не знає, але вона впевнена, що якби він знав, то не став би перешкоджати. І взагалі, каже, їдьте да Одеси, там море, сонце.

Тут ще ось у чому справа. Моя невістка має свою однокімнатну квартиру. І в ній прописаний її колишній чоловік. Це їхня спільна квартира. Я кажу, чому б Вашому колишньому чоловікові не поїхати туди. Але з’ясувалося, що ту квартиру вона здає, а гроші з колишнім чоловіком ділять навпіл.

Загалом, ні до якого рішення ми не дійшли, і я пішла до своєї кімнати. Я не стала нікому дзвонити, щоби не загострювати ситуацію. Вирішила почекати та подумати.

Зрештою, ну що справді такого. Ну, живе її колишній чоловік з нами. Нічого страшного у цьому немає. Ось тільки, як до цього поставить Олег? Це єдине, що мене непокоїло.

А ввечері невістка до мене зайшла і спитала, а чи не хочу я пожити в її квартирі?

Я сказала, що ні. Не хочу. На більше у мене просто не вистачило слів.

Вона дивилася на мене якось дивно і посміхнулася.

І тут я вперше задумалася про те, що все це спеціально вигадано, щоб мене звідси випровадити. І я не знаю, чим би все це закінчилося, але вранці приїхав Олег.

Я не виходила з кімнати і слухала, трішки відчинивши двері.

Розмова Олега та його дружини тривала хвилин п’ять, не більше. Олег все вислухав, а потім сказав, що дає їм усім три години на збори. Він сказав, що зараз він їде на завод, а за три години повернеться. І для всіх буде кращим, якщо він тут нікого не застане.

Олег повернувся не за три години, а лише наступного дня.

Про те, що сталося, ми не розмовляли. Живемо, як жили раніше. Олег, як і раніше, не одружений.

І я ось все думаю, чому мене анітрохи не засмучує, що мій син не одружений і в мене немає онуків? Може, я якась не така мати?

Я ось часто чую, як інші жінки говорять про те, як добре мати онуків. А я зовсім не хочу мати онуків. Чому так? Для мене головне, щоб мій син був щасливим і завжди був зі мною. А більше мені взагалі нічого не треба.

Розповівши цю історію, жінка нарешті звернулася до мене з питаннями, заради яких прийшла.

– Скажіть, як психолог, це ненормально, що я не хочу мати онуків?

– Це нормально, – відповів психолог. – Всі люди різні. Хтось хоче мати онуків, а хтось ні.

– Тобто я можу із цього приводу не хвилюватись? – хапитала вона.

– Можете не хвилюватись, – сказав психолог.

– А ось щодо того, що Олегові вже 55, а він – не одружений, і мене це не засмучує, – сказала вона. – Це, як на вашу думку? Теж нормально?

– І це також нормально, – сказав психолог. – Всі люди різні. Хтось хоче, щоб їхні діти брали шлюб, а комусь це необов’язково.

– Ну й слава Богу, – сказала вона, і щаслива пішла додому.