Два роки тому розлучилася. Було дуже непросте розлучення зі скандалами, з’ясуванням відносин, а потім і з погрозами. Але розбіглися. Дуже суперечливе почуття було – суміш страху і полегшення.

Потім я майже рік жила одна.

Нові стосунки зав’язалися самі собою. Спочатку все складалося нормально, побачення, спілкування, всі справи. Але чоловіка немов підмінили, коли він переїхав до мене жити. Я б сказала, що він занадто розслабився і подумав, що ці відносини більше потрібні мені, ніж йому. Якоюсь мірою так і було, але тільки спочатку. Мені потрібно було прийти в себе.

А потім почалася буденність і хамство.

Не знаю чому, але стосунки у нас стали будуватися за принципом – квартира моя, значить витрати на її підтримку і побут повністю мої. Гаразд, це нормально, але не купувати навіть їжу ?! Фраза “тобі шкода чи що?” з приводу того, що він повністю сидів на моєму забезпеченні мене вибила з колії, звичайно, але не до кінця. А коли почула її вдруге. Чоловік хотів кращий інтернет (і відповідно дорожчий). Мене ж швидкість влаштовувала повністю.

Коли він вдруге сказав фразочку “тобі шкода чи що?”. Та не шкода! Оплачуй – користуйся. Чоловік образився і пішов.

Якоюсь мірою навіть краще, що сам пішов, тому що відносини просто летіли в прірву.

Мені не шкода погодувати людину або зробити їй приємно. Але дуже прикро, коли сідають на шию і звішують ніжки.