Мій батько покинув мене в дитинстві, а тепер вирішив загладити свою провину і повернувся. Ось тільки мама цьому зовсім не рада
Мої батьки розійшлися, коли мені було лише два роки. Після розлучення з мамою тато кілька разів приїжджав на День народження та на Новий рік, а потім зовсім зник із мого життя. У дитинстві я була рада, що він пішов від мами, коли я була дуже маленькою.
Я майже не пам’ятала його. Тим, у кого батьки розлучилися пізніше, було набагато складніше. Принаймні так мені тоді здавалося. Але мені все одно було боляче і прикро, коли мене дражнили однокласники, які мали повні сім’ї. Мені хотілося, щоб у мене був тато. Але його не було поряд ні на випускному у школі, ні при отриманні диплома, ні у РАГСі.
З роками образ тата зовсім стерся з пам’яті, залишилася лише пара старих фотографій. Мама не любила розповідати про нього, вона була дуже скривджена, а можливо, продовжувала його любити. Єдине, що я запам’ятала про батька, то це те, що він перестав з нами спілкуватися через іншу жінку. Мама була з нею знайома і якось навіть промовилася, що розлучниця мешкає на сусідній вулиці. За словами мами, у жінки була дитина від першого чоловіка, якому вона заборонила спілкуватися з рідним батьком, коли в них вдома з’явився «новий тато» – мій.
– Я вирішила, що Олег буде справжнім батьком для моєї Насті, а рідному батькові сказала і на очі не показуватися. Навіщо дитину засмучувати? Раджу і тобі знайти нового тата для своєї доньки. Олег до вас більше не повернеться, – так вона сказала мамі, зателефонувавши якось по телефону.
Про цю розмову мама розповіла своїй найкращій подрузі, а я – випадково підслухала.
Мабуть, батько вирішив прислухатися до нової дружини та «проміняв» рідну дочку на нерідну. Коли я про це дізналася, мені було дуже неприємно та гірко. Я звинувачувала у всьому цю чужу злу тітку, яка не лише відібрала у мами чоловіка, а й позбавила мене батьківського тепла.
Ішов час. Мама кілька разів пробувала вступити у нові стосунки. Але чоловіки пропадали з її обрію, як тільки знайомилися зі мною. Можливо, я була надто розпещена, або ж мамині обранці не хотіли брати на себе відповідальність одразу за нас двох.
У результаті мама залишилася одна. Вона купила невелику ділянку землі та переїхала за місто. Її віддушиною став маленький садок, який вона сама й виростила. Там були яблуні, сливи, груші, вишні та персики. Всю весну дерева пахли так, що від їхнього солодкого аромату паморочилося в голові.
– Ну і навіщо мені чоловіки? – казала мама, – дерева і ті мене вислухають і навіть нагодують.
Коли я виросла та повідомила мамі, що виходжу заміж, вона дуже зраділа. Виявилося, що їй дуже хочеться, щоб її садком бігали маленькі дитячі ніжки. Мама ніби відчувала, що під серцем я вже ношу її онучку.
Найдивовижніше, що у моєї дівчинки будуть не лише бабусі, а й дідусі. В моє життя повернувся батько. Коли я була маленькою, то багато разів уявляла, як він повертається, привозить з собою купу подарунків і цілує в щоку. Але про цю мрію я нікому не розповідала. Можливо, тому, що це був мій секрет. Або я просто соромилася своїх бажань.
Подорослішавши, я зрозуміла, що люди не завжди чинять правильно або так, як велить їм серце. Розірвавши стосунки з тією жінкою, він повернувся, щоб вибачитися. Він не знав, де живе мама, та й мою адресу дізнався випадково. Тато не просив дати притулок його або дати грошей (чого я дуже побоювалася). Він раптом оточив мене увагою, якої мені так не вистачало в дитинстві.
Більшу частину вагітності мій чоловік проводив за відрядженнями. По суті він спеціально їх випрошував, щоб перший рік після народження малюка у нього був «козир» перед начальством, і він міг нікуди більше не їздити. Мені спочатку було самотньо, а потім до мене почав приїжджати тато. Він купував квіти і фрукти, привіз дитяче ліжечко і постійно повторював мені, що все своє батьківське кохання він подарує майбутній онучці. Як було не пробачити такого тата?
Щоправда, мама була не в захваті від його повернення. Вона постійно гарчала на нього при зустрічі і постійно згадувала старі образи. Якось я не витримала і, коли тато поїхав після вечері, вирішила поговорити з матір’ю:
– Може, вистачить уже батька дорікати? Він усе усвідомив і намагається змінитись. Навіщо ти намагаєшся зробити йому боляче?
– А навіщо він зробив мені боляче? Він зруйнував моє життя, покинув одну з дитиною, а тепер він повернувся і почувається героєм. Хіба це справедливо?
– Але ж йому не під силу змінити минуле. Натомість ми разом можемо збудувати світле майбутнє.
– Не хочу я нічого більше з ним будувати. Я не хотіла тобі говорити, але тепер мовчати не стану. Мені неприємно та боляче зустрічатися з ним за одним столом чи на сімейних святах. Поки він приходить до твоєї квартири, моєї ноги тут більше не буде.
– Мамо, що ти кажеш?
– Що чула. Я тебе виростила і маю вимагати себе особливого ставлення. Тож вибирай: чи мати, чи батько.
– Але ж я сама скоро стану мамою, невже заради старих образ ти готова відмовитися від мене та від онуки?
– Це тобі вирішувати, від кого ти зможеш відмовитись.
Після цих слів мама зібралася і пішла. Як же мені було прикро: я так раділа з того, що в мене знову є обидвоє батьків, а тепер знову змушена когось втратити. Мама надто важко пережила розлучення і навряд чи колись простить батька. Але невже я і майбутня мала повинні відповідати за провини моїх батьків?