– Мені за тебе соромно! У всіх діти кар’єру будують, начальниками стають, а у мене дочка – кухарка ?!

В університеті я познайомилася зі своєю подругою Вікою. Ми з нею добре вчилися і закінчили навчання з червоним дипломом. Навчаючись на випускному курсі, вона знайшла роботу за фахом, батьки не могли натішитися на неї, хвалили й пишалися.

Пропрацювавши 2 роки, Віка захопилася випічкою французьких тістечок. Вони у неї виходили такі гарні та смачні, що знайомі просили робити для них тістечка на замовлення, оплачували їй продукти та залишали  гроші за роботу. З часом Віка освоїла торти, робила таку красу, що і торти у неї стали замовляти.

Через рік такої творчості Віка зрозуміла, що часу на все їй не вистачає, а оскільки випічка стала приносити їй набагато більше грошей, ніж основна робота, вона прийняла рішення звільнитися і займатися тортами. До того ж основна робота їй давно набридла, колеги стали дратувати, а зарплату не підвищували.

Чоловік Віку підтримав, сама Віка зітхнула вільніше від того, що з’явилося більше часу і що тепер вона займається улюбленою справою. Батько начебто теж нормально сприйняв, а от мати досі не може змиритися з «дурним» рішенням дочки.

– Мені за тебе соромно! – ось що Віка почула від рідної матері. – У всіх знайомих діти кар’єру будують, начальниками стають, а мені що говорити? Що у мене дочка – кухарка ?!

Маму Віки принижує, що у дочки немає ніяких посад, немає підлеглих, що вона, маючи вищу освіту, займається випічкою, але ж могла б уже відділом керувати. Думка чужих людей їй важливіше бажань дочки.

На жаль, мама Віки не розуміє, що «статусність» професії зараз відійшла на третій план. Це в нульових було модно хвалитися тим, що ти знайшов роботу за фахом, нехай вона і була шалено нудною і погано оплачувалася. Зараз багато хто віддає перевагу прибутковому хобі (якщо воно, звичайно, є), а не запису в трудовій книжці.

Якщо ваша дитина зуміла знайти улюблену справу, яка їй ще й гроші хороші приносить, вам потрібно пишатися, а не соромитися. Не кожному дано в цьому житті реалізуватися, адже навіть начальник з купою підлеглих може бути нереалізованою нещасною людиною, якщо все своє життя він працював без особливої ​​радості, відраховуючи дні до п’ятниці.

Ви ж не хочете такого життя своїм дітям?