Мені обов’язково треба мати запас на чорний день, а чоловік над цим потішається

Чоловіку смішно, що я боюся одного разу залишитися без засобів для існування. Він каже, що це дуpниці, а я просто істеричка.

Звичайно, йому мене не зрозуміти, ми росли в різних сім’ях. У нього сім’я хоч і не багата, але цілком забезпечена, і так було завжди, навіть у дев’яності. А ось у мене сім’я простіша, я б навіть сказала, набагато простіша Батьки не маргінали якісь, звичайні люди, тільки заробляли набагато менше, так вийшло.

Коли я була мала, ми жили дуже важко. Батько залишився без роботи, на якій йому до того півроку не платили, одна мати працювала. Були часи, коли вдома нічого не було. Таке могло тривати по два-три дні, доки не вдавалося знайти грошей на покупку продуктів. Я виразно пам’ятаю це відчуття голоду.

Коли тато влаштувався працювати, жити стали краще, такого голоду не було. А потім у нас з’явилася дача, де ми з весни до осені працювали, заготовляючи продукти на зиму.

Я звикла, що в нас завжди були якісь запаси круп, макаронів, цукру, солі, соління, варення, які могли б виручити нас, якщо знову не буде грошей.

Батьки привчили відкладати якісь гроші на чорний день. Це був недоторканний запас, який не дозволить сім’ї піти світом.

Коли я почала жити самостійно, ці установки вже були міцно закріплені в моїй голові. Завжди на чорний день має бути відкладено якийсь набір продуктів, якась сума грошей.

Тепер маю свою сім’ю. Так, ми не потребуємо, можемо нормально харчуватися, їздимо відпочивати, є своя квартира, дитина відвідує різні гуртки.

Але в мене вдома завжди стоять банки з крупами, пачки макаронів, я роблю консервацію, а ще в мене є заначка фінансового плану, нехай невелика, але на місяць нашого нормального життя її вистачить.

Чоловік не розуміє, чого я займаюся нісенітницею. Його дратують, як він каже, поклади круп та іншого, начебто ми до ядерної зими готуємось.

А коли йому не вистачало грошей на машину і він хотів витягти їх із заначки на чорний день, у мене була справжня істерика.

– Ти вже зовсім? Та поверну я потім ці гроші, що ти так нервуєш? Ми ж не останній хліб без солі доїдаємо, – казав чоловік.

А мене охоплювала паніка, коли я уявляла, що завтра щось трапиться, а ми залишилися без засобів для існування.

Я не розумію, чому чоловік так біситься. У мене є така потреба робити запас на крайній випадок. Що в цьому поганого? Я ж не все тягну в засіки.   Якби я змушувала сім’ю ходити в обносках, а сама збирала і збирала гроші незрозуміло на що, то претензії чоловіка можна було б зрозуміти. Але я так не поводжуся.