Мені й так важко, а чоловік замість підтримки тільки дорікає…
Останні 5 років в нашій сім’ї надзвичайно складні в фінансовому плані. Ми взяли іпотеку, а через 2 роки я завагітніла. Тепер у нас двоє дітей і ми живемо в режимі жорсткої економії.
Ситуацію змінив дзвінок від мого роботодавця. «Потрібен співробітник на віддалену роботу. Платити будемо не офіційно, а потім візьмемо тебе на старе місце. Сума невелика, але якщо все піде добре, дохід збільшиться».
Я почала думати. На мені двоє дітей, ні хвилинки вільної немає. Але і гроші не зайві. Вирішила з чоловіком порадитися. Він прийняв цю новину з величезною радістю.
– Навіть не думай відмовлятися, гроші нам конче потрібні! Дві-три години на день, коли старший в школі, а молодший спить, ти зможеш знайти! Я тобі допоможу, буду з коляскою гуляти! – запевнив мене він.
Я подзвонила начальнику і сказала, що готова приступити до роботи. Він надсилав мені файли по інтернету, я працювала 2 години вдень і 3 години після 9 вечора. З першої зарплати вирішила купити собі помаду і нову сукню, але чоловік випередив мене:
– Скільки ти отримаєш? Три тисячі? Я зі своєї зарплати кладу гроші на іпотеку, на дострокове погашення. А ви оплати комуналку, шкільне харчування і памперси.
Я погодилась. Що може бути важливіше квартири, в якій ми живемо? Кілька місяців поспіль я працювала в режимі робота, але була надзвичайно горда тим, що встигаю на двох фронтах. І гроші заробляю, і з хлопцями справляюся. Але з кожним днем у мене складалося враження, що чоловік зневажливо ставиться до моєї роботи.
«Вимкни комп’ютер, розігрій мені вечерю!»
«Пограй з дитиною, я на роботі втомився. Пізніше здаси завдання»
«Скачай серіал, відволікаючись від комп’ютера»
Я вкладала дитину спати і йшла навшпиньках на кухню, з ноутбуком. Чоловік заходив слідом за мною, ставив чайник на вогонь, заварював чай в великий кухоль і сідав зі мною спілкуватися.
– Ти не бачиш, що я зайнята? – говорила я.
– Я що, вже зі своєю дружиною не маю права поговорити? Може, мені взагалі, з дому піти?
Дуже часто мені була потрібна концентрація в цілковитій тиші, а він вмикав телевізор і клацав канали. Я не витримала, все йому висловила. Що мені тепер складно поєднувати материнство і роботу, а він ще й заважає мені. І що я почула у відповідь?
– Якщо складно, так відмовся. І взагалі, нам ці три тисячі погоди не роблять. Краще вдома приберися, он за телевізором згустки пилу. Задихнемося скоро …
Відмовлятися від роботи я не стала, але на чоловіка образу затаїла. Можливо, в 32 роки неможливо по клацанню пальців стати чуйним і уважним, але пил за телевізором точно можна протерти.