Мене викреслили зі свого життя. Чому я повинна про це забути?

Один з ранніх дитячих спогадів Наталі був про той день, коли вона востаннє бачила свого тата. Вона сиділа на сходах біля дверей і гралася з котом. Був сонячний день і віяв легкий дуже теплий вітерець. Від різкого удару дверима по спині Наталя впала на землю.

Піднявши голову вона побачила, як тато з величезною валізою в руках вибігає з дому прямуючи до вантажної машини, в яку вже були завантажені деякі речі з будинку. Відкриваються двері в машині і тато сідає всередину …

Не звертаючи уваги на біль в спині та розбиті коліна, Наталя бігла слідом за ним зі страхом, що зараз тато поїде без неї … Він, не помічаючи дочку, закриває двері і їде … Мама вибігла з будинку, взяла дівчинку на руки, пригорнула до грудей зі словами:

– Все буде добре.

Тоді, в свої три роки Наталя не розуміла нічого. Ні того, що батьки розлучилися. Ні того, що більше ніколи вона не побачить тата. Ні того, що він ніколи не згадає про неї. Ні того, що навіть з днем ​​народження ні разу не привітає …

Минуло багато років, у Наталі зараз власна сім’я – чоловік і дві чудові дочки. У соц. мережі минулого тижня їй написала повідомлення дівчина. Вона шукає свою сестру, дочку її батька від першого шлюбу. Для Наталі це голос її минулого життя – з дитинства. Але навіщо?…

Наталю викреслив зі свого життя рідний батько, ні разу не згадавши про неї за всі ці роки. У нього інша сім’я, дружина, дві дочки. А Наталя не потрібний епізод … З п’яти років Наталю виховувати мамі допомагав вітчим, у неї появилась  сестричка. Різниці у вихованні між дітьми не було. За це Наталя дуже вітчиму вдячна. Це її справжній батько, який всі ці роки любить її та піклується про неї!

Чому ж  зараз Наталя повинна впустити в своє життя людину, завдяки якій вона відчувала себе не повноцінною все життя?