Мати згадала, що у неї є дочка і привезла в дитбудинок пакет насіння в подарунок

– Здрастуй, Машенька, проходь, сідай. Сьогодні я тебе з деким познайомлю. Це Світлана Петрівна та Георгій Іванович. Вони хочуть стати твоїми мамою і татом. Машенька – білява і кирпата в смішному платті і сандаликах не по розміру. Ніжка вже виросла, пальчики нависали над підошвою. Було незручно, дівчинка совалась на стільчику.

– А моя мама Олена вже не прийде?

– Ні, Машенька, вона поїхала далеко. Тепер у тебе буде нова мама.

Дівчинка замислилася. Якщо бути чесною, то за останні два роки в дитячому будинку рідну матір вона бачила один раз. Це було напередодні 8 березня. Щось спонукало цю загрузлу в алкоголі жінку згадати про те, що вона матір.

Маша так чітко пам’ятала той день. Це було найбільше і головне свято в її житті. Мама приїхала!

Як вона пахла парфумами (мабуть намагаючись приховати інші запахи, виливши на себе багато дешевого різкого парфуму), як можна було обійняти її міцно-міцно, уткнувшись носом в груди, обхопивши долонями так, що побіліли кісточки пальців.

Мама привезла подарунок. Пакет насіння … Це був найдорожчий подарунок, дорожче ляльок, іграшок та цукерок, що привозили на свята спонсори та волонтери. Він лежав у шафці дівчинки, обгорнутий в носову хустинку. Кожен день вона брала кілька штук, їла і чекала. Вона вірила, що коли насіння закінчиться – мама приїде знову.

Стограмовий пакетик вже давно підійшов до кінця. Але мами так і не було. І ось тепер перед нею сиділи нові люди, готові забрати її в нову сім’ю, подарувати друге життя. Світлана Петрівна привітно щиро посміхалася, у Георгія Івановича були добрі очі.

Машенька посміхнулася у відповідь. Хвилин десять вони знайомилися, потім за дівчинкою прийшла вихователька. Зупинившись на порозі кабінету, Маша обернулась і, зустрівшись поглядом з майбутньою мамою тихо попросила:

– Привези мені, будь ласка, наступного разу насіння, добре?